У київському Архів-музеї літератури і творчості України 27 вересня відкрилася виставка фотодокументів, присвячених 70-річчю з дня трагедії в Бабиному Яру.
У київському Архів-музеї літератури і творчості України 27 вересня відкрилася виставка фотодокументів, присвячених 70-річчю з дня трагедії в Бабиному Яру.
#img_left#Тут представлено близько 200 унікальних документів, деякі з них експонуються вперше. Матеріали з архівів у деталях розповідають про трагічні події в Бабиному Яру під час фашистської окупації Києва: звернення, накази окупантів до жителів Києва, а також списки розстріляних людей, свідоцтва очевидців, протоколи допитів свідків та ін.
Тоді в київському урочищі було розстріляно, за різними даними, від 70 до 200 тисяч чоловік.
Кількість жертв — окрема тема для вивчення. Адже німецькі окупанти спалювали тіла, не залишаючи після себе слідів. Організатор і куратор виставки Василь Шепелюк вважає, що в Бабиному Яру, за приблизними даними, загинуло близько 200 тис. населення Києва — це євреї, цигани, військовополонені.
Однак, за словами Іллі Левітаса, цифри завищені.
«Не виходить 200 тисяч і Слава Богу, — говорить президент Єврейської ради. — За перших два дні найбільш масових розстрілів німці самі надсилали інформацію в Берлін, називаючи цифру 33 371 чоловік, але звідки така точність у тому пеклі, коли стріляли в різних місцях».
Можливо, справжня цифра жертв Бабиного Яру назавжди залишиться загадкою, адже порахувати було неможливо навіть у 1943 році, коли приїхала на місце масових розстрілів спеціальна комісія, що працює над розслідуваннями злодіянь нацистів. Рахувати просто було нічого.
Ще однією загадкою і темою для обговорення стали маловідомі кольорові фотоматеріали німецького фотографа Хельна, на яких зображені сцени поховання розстріляних євреїв у Бабиному Яру восени 1941 року.
Ніна Топішко, директор Центрального національного кінофотофоноархіву, особисто бачила оригінал фотоплівки і впевнена, що це непідробні кольорові фотографії того часу, зроблені Хельном у Києві.
«Чому сумніваються в оригінальності цих кадрів? Тому що плівка кольорова, а в 1941 році кольорової плівки нібито ще не було, — розповіла Ніна Топішко, — але кольорова плівка тоді вже існувала, і 13 кадрів свідчать про трагедію в Бабиному Яру, розстріли, а також як закопують жертв. Це просто унікальні кадри, тому що раніше ми мали лише фото розкопок».
|
“ В Бабиному Яру, за приблизними даними, загинуло близько 200 тис. населення Києва — це євреї, цигани, військовополонені ” Василь Шепелюк |
Однак Ілля Левітас, президент Єврейської ради України, впевнений, що тоді кольорової плівки ще не використовували у побуті. Також Ілля Левітас зауважив, що останні 5 кадрів у Хельна чорно-білі.
«Кольорова кіноплівка в той час була, вже зняли кілька фільмів у кольорі, але плівки кольорової для фотоапаратів ще не було. А тут всі знімки кольорові і чомусь останні чорно-білі, — розповів колишній прикордонник Ілля Левітас. — Я впевнений, що це монтаж і думаю, що це кадри 1943 року, тим більше, що на фото стоять дві українки з дітьми і розмовляють з німцями, чого в 1941 році не могло бути».
Злого наміру в такому монтажі президент Єврейської ради України не бачить і, безумовно, ці кадри — частина історії Бабиного Яру, однак чи дійсно ці фото відображають дні масового розстрілу і закапування жертв — залишається для нього питанням.
Організатори впевнені, що виставка здатна відкрити людям очі на те, до чого може привести антилюдська політика, щоб ніколи не забути і не допустити подібного.
«Після того, як ми зробили цю виставку, десь тиждень мені снилися ті, про кого я читав у цих документах — ці діти, матері, від яких відривали немовлят і кидали їх, як дрова, в окопи», — згадує Василь Шепелюк.
Виставка унікальна тим, що показує свідчення не тільки трагедії в Бабиному Яру, але розповідає і про інші місця масових розстрілів по всій Україні. Подібні «яри» були практично в кожному обласному центрі і в кожному навіть найменшому селищі, якщо там проживали євреї. У той час в народі з’явився навіть вираз «йти на яму», тобто — на розстріл.