18 грудня – Міжнародний день мігранта

#img_left_nostream#За рекомендацією Економічної та Соціальної Ради (рішення 2000/288 від 28 липня 2000 року) Генеральна Асамблея оголосила 18 грудня Міжнародним днем мігранта.

В цей день в 1990 году була прийнята Міжнародна конвенція по захисту прав всіх трудящихся-мігрантів та членів їх сімей. Асамблея підкреслила необхідність прийняття подальших заходів для забезпечення дотримання прав людини та основних свобод всіх мігрантів.

Згідно з оцінками, кожен тридцять пятий житель планети є мігрантом, що проживає та працює за межами своєї країни. Мігранти є серед населення всіх країн.

За даними ООН щорічно понад 10 мільйонів людей залишають свою батьківщину в пошуках заробітку і щасливої долі в інших, благополучніших, країнах. Міграція стала масштабним явищем, до неї втягнуто мільйони людей, вона породжує проблеми в багатьох державах.

Ще 1990 року Організація Об’єднаних Націй ухвалила Міжнародну конвенцію про захист прав усіх трудівників-мігрантів і членів їхніх родин. Конвенція застосовується до всіх працюючих мігрантів без жодного розходження за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, віку, релігії, політичних поглядів, національного, етнічного походження, віку тощо. Основа усьому – Загальна декларація прав людини, яка однаково і без обмежень захищає права кожного землянина.

Трудівник-мігрант – людина, яка працює в державі, громадянином якої вона не є. До них належать десятки, сотні тисяч наших співвітчизників, які працюють у Греції, Італії, Німеччині, Іспанії, Португалії та інших країнах. До трудящих-мігрантів відносяться також наші моряки і рибалки, найняті для роботи на судах, що плавають під прапорами інших держав. Правда, вони вважаються трудящими-мігрантами, якщо одержали офіційний дозвіл на в’їзд до країни, перебування там на певний термін і гарантію на оплачувану діяльність відповідно до законодавства цієї держави і міжнародних угод. Трудящими-мігрантами не вважаються біженці і особи без громадянства, учні та стажисти, інвестори, які живуть не в державі свого походження.

За повідомленнями Державного комітету України у справах нацiональностей та мiграцiї географічне розташування (на роздоріжжі країн Східної Європи і Азії) і економічний стан Одеського регіону залучає до наших країв велику кількість мігрантів – як легальних, так і нелегальних, – із близького і далекого зарубіжжя. І їхній потік підтверджує висновки ООН, що міграція – не тимчасове явище, а закономірний розвиток соціальних взаємин між різними країнами.

Виконуючи свої міжнародні зобов’язання, Україна намагається цивілізовано вирішувати проблеми мігрантів. Прикладом можуть служити, постанови Кабміну України про надання притулку особам, які тікали з районів бойових дій в Абхазії, а також упорядкування перебування в Одеській області великої кількості в’єтнамських громадян (трудових мігрантів).

Гуманітарні проблеми, пов’язані з міграцією, загострюються у разі незаконної міграції. Ловити нелегалів стає все складніше, витрачати кошти на їхню депортацію «собі дорожче». Тому Україна переймає досвід європейських країн, США, а також Росії, які широко застосовують так звану міграційну амністію. У разі нагромадження критичної маси нелегалів у країні за допомогою амністії вирішуються і проблеми суспільства, і права людини-мігранта. Наприклад, коли Росія оголосила міграційну амністію для нелегалів, яка дала право на використання іноземної робочої сили, за один тільки рік було видано дозволів на 400 тисяч працівників-мігрантів.

В Україні, на жаль, ситуація інша – трудова міграція спрямована не до країни, а з країни. За статистикою кількість тих, хто виїжджає за кордон у два рази більша, ніж тих, хто в’їжджає. Це – не рахуючи іноземців, які використовують нашу країну для транзиту до Європи. У перспективі ми можемо опинитися перед проблемою, як утримати необхідну для розвитку економіки робочу силу. Вже сьогодні варто міркувати про це.