Наприкінці 1980-х питання новітньої історії раптово опинилися в центрі громадської уваги. Та “правда про минуле”, яку раніше можна було дізнатися лише з дисидентського самвидаву, раптово виплеснулася на сторінки центральних видань, на радіо і телебачення, об’єдналася з особистою й сімейною пам’яттю про репресії…
"Наприкінці 1980-х питання новітньої історії раптово опинилися в центрі громадської уваги. Та "правда про минуле", яку раніше можна було дізнатися лише з дисидентського самвидаву, раптово виплеснулася на сторінки центральних видань, на радіо і телебачення, об’єдналася з особистою й сімейною пам’яттю про репресії. Навколо цієї теми розгорнулися бурхливі дискусії, і це недивно: по суті йшлося про легітимність або нелегітимність існуючого режиму. Історична міфологія, яка, по суті, і була єдиною опорою існуючого режиму, посунулася й розсипалася, втративши цю опору, лад відразу впав, а за ним розвалився і сам Радянський Союз".
#img_left#Країна зітхнула на повні груди. Наша держава, здавалося, пройшовши через комуністичний режим і політичні репресії, зуміла усвідомити всю їх трагічність і змогла узяти на себе сміливість спокутувати свою провину перед своїми громадянами, незаконно репресованими в ті роки сталінського лихоліття. 18.10.1991 р. був виданий Закон РФ "Про реабілітацію жертв політичних репресій", який свідчить, цитую:
"За роки радянської влади мільйони людей стали жертвами свавілля тоталітарної держави, зазнали репресій за політичні та релігійні переконання, за соціальними, національними й іншими ознаками.
Засуджуючи багаторічний терор і масові переслідування свого народу як несумісні з ідеєю права й справедливості, Федеральні Збори Російської Федерації висловлюють глибоке співчуття жертвам необґрунтованих репресій, їхнім рідним і близьким, заявляє про неухильне прагнення добиватися реальних гарантій забезпечення законності та прав людини". (у ред. Закону РФ від 03.09.1993 N 5698-1, Федерального закону від 22.08.2004 N 122-фз).
"Метою цього Закону є реабілітація всіх жертв політичних репресій, які їх зазнали на території Російської Федерації з 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, поновлення їх у цивільних правах, усунення інших наслідків свавілля й забезпечення посильної на цей час компенсації матеріального збитку". (у ред. Закону РФ від 03.09.1993 N 5698-1, Федерального закону від 22.08.2004 N 122-фз) На підставі цього закону державою були визначені зобов’язання, які вона на себе поклала, щоб компенсувати ті трагічні помилки минулого.
"На відміну від кінця 1980-х, пам’ять про терор перестала бути скільки-небудь значущим чинником суспільного розвитку. І відразу ж різко зменшилася увага російської громадськості до історії терору – вона перестала бути центральною політичною проблемою. Федеральна влада за Єльцина втратила до неї всякий інтерес; зараз все більш виразно артикулює бажання бачити історію радянського періоду в цілому як історію великих звершень, очищену від "негатива" і зайвого "політизування", інакше кажучи – від спроб дивитися правді в очі і, тим більше, давати цій правді етичні й правові оцінки. Більш того, спроби нинішньої адміністрації відновити в трохи модернізованому вигляді стару імперську історичну міфологію, лише вилучивши з неї найбільш одіозні елементи комуністичної доктрини, зустрічають досить широку підтримку.
Яким же чином цей стан розуму прийшов на зміну суспільним настроям кінця 1980-х? І куди при цьому поділася колективна пам’ять про терор, що була прокинулася? Частиною національної свідомості вона так і не стала – це ясно. Уявлення про комуністичний терор як про загальнонаціональну катастрофу, те уявлення, до вироблення й закріпленню якого в національній свідомості ми були такі близькі наприкінці 1980-х, – не склалося".
Не так давно був "День пам’яті жертв політичних репресій", який у м. Костромі був освітлений на урочистих зборах в актовому залі, в якому були люди, що пройшли через репресії, особисто або побічно. На цю зустріч були запрошені і виступили перед присутніми: голова міста Переверзєва Ірина Володимирівна, голова комісії з праці і соціальної політики Обласної думи м. Костроми Демєнков Сергій Анатолійович, начальник відділу з призначення пенсій у м. Кострома Алябйова Людмила Леонідівна, заступник прокурора Муравйова Олена Анатоліївна та ін., а також місцеве телебачення. Такі урочисті збори були проведені в дивній манері, усі намагалися виправдатися, за те, що нічого не роблять або не можуть зробити, щоб забезпечити цим людям, що пройшли репресії, гідну старість. Було боляче дивитися на цих людей, які крадькома витирають сльози гіркоти й образи. Часто в нашій країні закони, прийняті нашим урядом нічого не означають, величезну силу мають слова, написані між рядків цього ж закону.
Питання: "Багато пільг, призначених Законом РФ від 18.10.1991 р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій", були замінені грошовими компенсаціями, а виплату цих компенсацій і врегулювання всіх пов’язаних із цим питань уряд перевів на регіональний рівень, чи правильно це?"
Відповідь на це питання нам дала в інтерв’ю Голова Комісії з праці і соціальної політики Обласної думи м. Костроми Демєнков Сергій Анатольевіч:
"Порушення прав людини було з боку Держави в цілому, як же можна було все звалити на плечі регіонів, де дуже складно виділити кошти для таких виплат, до того ж, враховуючи деномінацію, ставиш собі питання, а чи можна прожити на такі гроші? "
Питання: "Сергій Анатолійович, а що робиться на вашому рівні, щоб якось виправити ситуацію, що склалася? "
"На цей момент внесені зміни до Закону КО №225-ЗКО від 27.11.2004 "Про заходи соціальної підтримки реабілітованих осіб… ", переглянутий розмір щомісячної грошової виплати (ЩГВ). Ми змогли знайти кошти в бюджеті, і ЩГВ збільшилася на 45%. Зараз розмір виплати такий:
– 471 руб. – для реабілітованих осіб;
– 392 руб. – для осіб визнаних постраждалими.
Це найвищий показник у порівнянні з довколишніми регіонами".
Питання: "Як вдалося цього досягти? "
Відповідь: "Багато що вирішує спільна робота з громадськими організаціями, обробка даних, і сумісний розгляд в Думі, а також спільна робота з Адміністрацією області, бюджет не гумовий! Не так давно прийнятий новий Закон КО №32-4 ЗКО від 8.06.2006г. "Про ветеранів праці… ", який, якщо на словах, свідчить: ветеранами праці є особи, що пропрацювали
– жінки – 40 років + будь-яке заохочення за час трудового стажу (грамота, подяка.)
– чоловіки – 45 років + будь-яке заохочення за час трудового стажу (грамота, подяка.)
хай невелике, але підмога в нашому важкому житті".
"На мій погляд, це один із небагатьох документів, спрямованих на підняття рівня життя людей. Не секрет ні для кого, що 28% людей зараз знаходяться за межею бідності. Зараз у Державній думі перебуває проект Закону про переведення осіб підданих політичним репресіям на Федеральний рівень, практично всі регіони брали участь у його складанні".
Розмовляючи, з людьми, які пройшли через цей жах відчуження й переслідування своєю власною державою, бачиш біль і зневіру в, яке б там не було, ”світле майбутнє”.
Напевно, поки держава не зможе повністю визнати свою провину й трагічність минулого режиму, ми повністю вилікуємося від цієї хвороби – комунізм.
"Погано, що історична свідомість підміняється (а не доповнюється) краєзнавчою. Це погано тому, що розмивається й забувається масштаб і значення подій, про які йдеться. Це погано тому, що дозволяє начисто забути про терор як національну катастрофу і начисто зняти питання про провину й відповідальність. Це погано тому, що в думках укоріняється уявлення про "політичні репресії" (адже теж, між іншим, евфемізм), як про стихійне лихо, яке колись і звідкись – невідомо звідки – прийшло на благословенну землю рідного регіону і, відвирувавши, зникло, як уранішній туман. Така пам’ять – без кінців і без початків, без причин і наслідків – неадекватна й неактуальна. Вона, по суті, нікому не потрібна.
Отже, єдина картина, центральним елементом якої є влада, терористична в кожному своєму прояві (і в кожному своєму досягненні – навіть цілком реальному), не встигнувши сформуватися наприкінці 1980-х, розсипалася, розбилася на тисячу регіональних осколків.
І, на мій погляд, ті громадські сили в Росії, які ототожнюють себе з антитоталітарним напрямом розвитку, повинні почати з того, щоб знов зібрати ціле з цих осколків. З того, щоб повернути національній свідомості історичне вимірювання.
Настав час великих загальнонаціональних проектів, пов’язаних із пам’яттю про минуле. Громадських проектів, зрозуміло"
Автор Олександр Даніель – історик, правозахисник. Член правління Міжнародного історико-просвітницького і правозахисного товариства "Меморіал".
Leave a Reply