Нюрнберг Саддама

Я не думаю, що Саддам Хусейн вивчав грецьку філософію. А жаль. Якби він знав її, то це могло б стати для нього свого роду розрадою. Дійсно, як сказав Сократ, тиран повинен зрадіти майбутній екзекуції.

Я не думаю, що Саддам Хусейн вивчав грецьку філософію. А жаль. Якби він знав її, то це могло б стати для нього свого роду розрадою. Дійсно, як сказав Сократ, тиран повинен зрадіти майбутній екзекуції. "Аморальна людина, котра скоїла огидні вчинки, є нещасною в будь-якому випадку. Але він буде ще більш нещасним, якщо не одержить розплату й не зазнає кари за свої злочини". Таким чином міркує філософ у "Горгіас", трактуючи своє шляхетне вчення. І його думку богобоязлива людина обов’язково схвалить.

#img_left#По суті, Сократ не був проти вищої міри покарання. Його власний смертний вирок, як результат сумнівних обвинувачень і неправдивих свідчень, він охоче прийняв, відмовившись від прохань друзів, які хотіли допомогти йому врятуватися. Я сумніваюся, що м’якотіла й небіблійна протидія Європейського Союзу смертному вирокові була б схвалена філософом. Фізична смерть для нього не була великим злом; якщо щось він і вважав злом, так це було саме життя. Його останні слова підтверджують це. "… не забудьте пожертвувати півня Ескулапові", – попросив він. Греки приносили жертву Ескулапові, богу-зцілителеві, при видужанні від хвороби – так от саме життя було тією хворобою, від якої у випадку своєї смерті виліковувався цей мудрець.

Звичайно, не може бути ніякого порівняння між Саддамом і Сократом, як не можна порівнювати жорстоке чудовисько й святу людину. Диктатор, безсумнівно, заслужив таку долю. Однак суд над Саддамом здивував мене.

Говорячи про цей суд, деякі люди порівнюють його з Нюрнберзьким процесом. І це воістину вражає. Оскільки головні обвинувачення, пред’явлені підсудним у Нюрнберзі, були "злочини проти людства". Обвинувачення юридично базувалося на нині забутій Паризькій угоді 1928 року, відповідно до якої війна, як інструмент зовнішньої політики, оголошувалася протизаконною. Природно, що жодна нація не звернула ні найменшої уваги на таку донкіхотську угоду. І все-таки, вона стала частиною міжнародного закону й обвинувачі успішно довели, що агресивні війни, які розв’язав Гітлер, підпадали під цю угоду.

Тоді чому ж злочини проти людства були відсутні у звинувачувальному акті, пред’явленому Саддамові? Для тирана, який несе відповідальність за вторгнення в Кувейт або за тривалу криваву війну проти Ірану, яка забрала більше мільйона життів, це виглядає дуже дивно. А насправді зовсім і не дивно. Адже тоді захист міг сказати, що вторгнення в Ірак у 2003 році також був злочином проти людства. Добре відомий вислів "tu quoque": "Ви також винні в тому, у чому обвинувачуєте мене!" Саме тому військовий злочинець Саддам не був обвинувачений у цих злочинах.

Але є інша, більш важлива причина, яка пояснює, чому не підходить Нюрнберзька аналогія – причина, для викладу якої потрібна значна хоробрість. Добре, непокірливий священик не відмовляється підставляти свою голову під сокиру. Убийте мене, якщо вам це потрібно. Хіба я не погоджуюсь із Сократом? Насправді, рішення Нюрнберзького процесу було несправедливим. Нюрнберг був злочином. Не тому, що обвинувачувані не були винні, ні, а тому, що їхні обвинувачі також були злочинцями. Я маю на увазі двох радянських суддів: генерала І.Т. Нікітченка й полковника А.Ф. Волчкова, сталінських прислужників. Вони сиділи на Нюрнберзькій лаві поруч з іншими суддями союзників. Їхня присутність заплямувала й позбавила сенсу всі засідання.

Гітлер убив більше дванадцяти мільйонів чоловік – більшість із них були безневинні євреї. Але Сталін убив більш ніж двадцять мільйонів своїх власних, безневинних російських людей – включаючи біля восьми мільйонів українців. Фактично, як уважає британський історик Роберт Конкест, загальна кількість жертв Сталіна становить 30 мільйонів чи навіть 40 мільйонів! Спробуйте, тільки спробуйте уявити 40 мільйонів живих істот із плоті й крові, і не самі цифри, а чоловіків, жінок, дітей, убитих, знищених за наказом цього нелюда. Подумайте про український геноцид, про Червоний терор "Дядька Джо", про масову різанину в балтійських країнах; про депортації й етнічні чистки мусульман, буддистів і християн, про масові переселення чеченців, татар, інгушів, калмиків, німців Поволжя; про поневолення Східної Європи … чи можна не звернути увагу на такі злодіяння? Навіть від спроби тільки уявити їх, чи не стає вам погано?

Звичайно, можна зрозуміти або навіть виправдати військовий союз Америки й Великобританії із грузинським убивцею, у сенсі політики з позиції сили. Черчілль сказав, що для боротьби з Гітлером він вступив би в союз із самим дияволом. Що він і зробив. Так побудований світ. (Диявол – князь світу цього, сказав нам Ісус.) Нічого нового в цьому немає. Що абсолютно огидно, так це те, що ініціатори цих огидних злочинів і їхні союзники сиділи, переконані в правоті своїх вироків, начебто вони самі теж не були винними в подібних або навіть гірших злочинах. Те ж  обвинувачення “tu quoque”. Адже союзники були повністю інформовані про їхнє лицемірство. Саме тому Нюрнберзький трибунал погодився розглядати злочини, скоєні тільки німцями. А також  не дозволив згадати про жахливу бійню в Катині, де «совєтами» було безжалісно знищено 4 443 польських військовополонених, незважаючи на офіційну стурбованість трибуналу правами військовополонених.

Однак Нюрнберг "став основою нової та мирної Німеччини", як запевняє Вільям Ріс-Могг у The Times. На жаль, після суду над Саддамом, нового й мирного Іраку ми так і не побачимо. Жителі Іраку й німці – це зовсім різні люди. Мені здається, що почуття провини, яке властиве християнам, не характерне для мусульман. Крім того, Німеччина була повністю переможена, деморалізована, обеззброєна й окупована; таким чином, навряд чи тут доречна аналогія з Іраком. Ще є іракське етнічне суперництво, послідовники ісламу, священні війни ісламу проти невіруючих і таке інше. У цілому це абсолютно інший випадок.

Проте, Саддам буде повішений. Це вже визначено. Цікаво, які картини будуть пробігати у свідомості тирана в міру того, як петля буде затягуватися все тугіше й тугіше навколо його шиї? Може, перед ним, як перед шекспірівським Ричардом III, повстануть його численні жертви й будуть проклинати його страшним "Впади у відчай і вмри"? Або, може, він стане каятися і щосили просити Творця про прощення? Але чи відповість йому жалісливий, милосердний Творець? Allahu a’alam. Бог знає.

Франк Джуліан Геллі – англіканський священик, котрий сприяє розвиткові мусульмано-християнської дружби й примиренню. Ви можете послати свої коментарі авторові  електронною поштою за адресою [email protected]