Мене звуть Чжан Юйвей (Zhang Yuwei). Я отримала ступінь доктора медичних наук в університеті Чжецзян (Zhejiang) у Китаї. На цей час займаюся медичними дослідженнями в США. Я б хотіла розповісти про насильницьке “промивання мізків”, якого я зазнала до того, як виїхала з Китаю.
Мене звуть Чжан Юйвей (Zhang Yuwei). Я отримала ступінь доктора медичних наук в університеті Чжецзян (Zhejiang) у Китаї. На цей час займаюся медичними дослідженнями в США. Я б хотіла розповісти про насильницьке "промивання мізків", якого я зазнала до того, як виїхала з Китаю.
Усе змінилося за одну ніч
#img_left#Ніколи не забуду літо 1999 р. Буквально за одну ніч усе моє життя змінилося: із кандидата на вищу стипендію в університеті Чжецзян я несподівано перетворилася на людину, до якої всі ставляться з презирством, критикують і уникають. Причина була у тому, що я хотіла розповісти людям правду про добру природу Фалуньгун, про те, що я, як і раніше, хочу займатися цією практикою.
Різні організації та багаторівневі адміністрації направляли людей для того, щоб критикувати мене, і я відчувала себе ніби під час Культурної революції: я стала об’єктом для критики та засудження. Єдина відмінність полягала у тому, що мене не зв’язували мотузкою.
Мій дім раніше був повен гостей, але після заборони Фалуньгун гостей поменшало, і приходити вони почали рідко. Час від часу кілька практикуючих Фалуньгун приходили до мене в гості, але таємні агенти хапали їх і забирали на допит.
Зрада
На території університету дискримінація та зрада були ще сильнішими. Деякі люди навіть мали зиск із свого шпигунства, але ще більша кількість людей не спілкувалися зі мною через страх, що їх можуть побачити разом із мною, і це завдасть їм шкоду в майбутньому.
Мій однокласник, який також є колегою мого чоловіка, і який на іспитах списував у мене відповіді, сказав нам: "Тепер не розмовляйте зі мною, я збираюся їхати за кордон. Коли я заповнював особисту анкету, чиновник запитав мене, чи немає у мене знайомих, практикуючих Фалуньгун?"
Те, що стосунки з людьми, яких я вважала своїми друзями, із теплих ставали все холоднішими, примусило мене усвідомити, що це лише поверховий і найменший аспект глибших і жорстокіших переслідувань, здійснюваних Комуністичною партією Китаю (КПК). Те, що вона постійно позбавляла невинних людей свободи, викрило її як диктатуру. Заява КПК про те, що її “легка та м’яка манера у навчанні та наданні допомоги схожа на весняний дощ”, нагадала мені стару китайську приказку "говорити тільки хороші слова, а робити самі погані справи".
Кілька чоловік із нашого університету тяжко хворіли, але коли вони почали практикувати Фалуньгун, їм стало краще. З 20 липня 1999 р. їх усіх примушували відмовитися від практики. Унаслідок тривалого тиску одна зі студенток, яка видужала від раку грудей завдяки практиці Фалуньгун, стала дуже слабкою, і метастази раку поширилися по всьому її тілу. Її життя підійшло до завершення.
Інша студентка, що вилікувалася від хронічного вовчака у, знов у критичному стані потрапила до лікарні. Не звертаючи на це увагу, партійний секретар заявив: "Проте, ми хочемо, щоб вони зробили свою останню заяву, виклали свої погляди", – і зажадав, щоб вони написали заяву-гарантію про свою відмову практикувати Фалуньгун. І це треба було зробити у палаті для хворих, що перебувають у критичному стані.
Щодо мене, я мала сильні болі у попереку, але внаслідок занять Фалуньгун я отримала добре здоров’я та суспільний статус. Я здобула ступінь кандидата наук і важливі результати в роботі, тому компартія хотіла представити мене як приклад людини, що відмовилася від Фалуньгун. Спочатку вони просили мене виступити із заявою, що Фалунь Дафа приносить шкоду. Це було абсолютно проти моєї совісті, і це такі слова, які людина, що отримала користь від практики, ніколи не скаже. Тому мене кидали до в’язниці знов і знов.
Протягом ув’язнення я бачила, що багато в’язнів були зворушені принципами Фалуньгун "Істина", "Доброта" та "Терпіння", і вони почали вивчати Фалуньгун. В’язні, що вийшли на свободу, телефонували моїм родичам і просили їх вивчати Фалуньгун. Начальство в’язниці перевело мене до іншої камери. Усі в’язні, які були там, скоїли економічні злочини, та всі вони заявили, що вивчатимуть Фалуньгун, коли вийдуть на свободу.
Тоді мене помістили у маленьку бічну кімнату з двома залізними дверима, розташовану в тюремній будівлі для в’язнів чоловічої статі. Мене примушували користуватися тим же туалетом, що і в’язні-чоловіки, тому мені доводилося питати дозволу, щоб зайти у нього. Коли охоронці зрозуміли, що я все ще не хочу відмовитися від практики Фалуньгун, кілька чоловік витягнули мене назовні, заштовхали до машини та відвезли до Центру "промивання мізків" на горі Дунмін (Dongming). Навколо нього розташований красивий парк із квітучими кущами, але для таких в’язнів, як я, це – пекло на землі.
Саме тут у ці так звані “кращі часи дотримання прав людини” безвинні практикуючі Фалуньгун зазнають "промивання мізків". Цей Центр "промивання мізків" функціонує з 2001 р., і безліч людей переслідуються тут.
Тепер я знаю, що таке страх
Тепер я знаю, що таке страх. Я була ізольована у маленькому будинку разом із двома так званими "помічниками по навчанню", які були зі мною 24 години на добу. "Помічники по навчанню" були перевірені партією, перш ніж їх вибрали для участі у цій методиці “промивання мізків”. Їх спеціально навчали “преображати” практикуючих Фалуньгун. Серед цих людей були різні "помічники по навчанню", викликані з різних організацій, в’язниць, трудових таборів та установ перевиховання. Вони по черзі розмовляли зі мною, просили виконати так звані завдання. Завдання полягали у тому, щоб письмово ганьбити Фалуньгун.
Головна їхня робота – постійно мучити мене, щоб примусити виконувати їхні завдання. Верхом знущань було те, що я повинна була говорити про своє розуміння. Я змушена була дивитися програми, повні сфабрикованої брехні. Вони були наповнені вбивствами, самогубствами, жахливими кривавими сценами, які залишалися у моїй голові, коли я закривала очі.
Фактично, я не мала можливості стулити очі, оскільки мене позбавляли сну. Протягом дня я була вимушена дивитися брехливі програми, а ввечері – нескінченні розмови та лайка. Я була дуже стомлена, а якщо на мить закривала очі, то "помічник по навчанню" безперервно кричав на мене.
Одного разу, уже пізно ввечері, мене примусили дивитися так званий "Випадок самогубства у Фалуньгун", і голова класу “промивання мізків” запитав мене, що я зрозуміла. Я сказала, що ця людина психічно хвора і не має ніякого відношення до Фалуньгун. "Помічник по навчанню" з університету Чжецзяна зірвав мою ковдру та сказав: "У тебе проблеми з головою! Ти нічого не зрозуміла, отже, цієї ночі ти не спатимеш".
Далі – черга образ. Коли я встала вночі, щоб виконати вправи Фалуньгун, то побачила, що мій верхній одяг замкнено. Я запитала про причину цього у службовців, але "помічник по навчанню" закричав: "Немає сенсу влаштовувати сцени, ніхто тебе навіть слухати не буде".
Через кілька днів вправи Фалуньгун були також заборонені. Як тільки я починала займатися практикою, "помічник по навчанню" негайно викликав кількох сильних працівників безпеки, щоб зупинити мене. Вони тримали мене за голову, за руки та ноги, а один примушував мене читати книгу, що обмовляє Фалуньгун.
У цьому центрі була інша практикуюча Фалуньгун, яка нічого нікому не говорила, але кричала всю ніч після повернення із сеансу “промивання мізків”. Її чоловік знайшов численні рани на її ногах і дізнався, що насправді означає гасло КПК "добре, м’яке навчання та допомога, схожі на весняний дощ".
Якщо я сьогодні не розповім про це, завтра може постраждати ще хтось
Розповідаючи свою історію, я думаю про те, що люди часто кажуть: "Не розповідай більше про це, дивися вперед і забудь про минуле". Якщо я не розповім про це сьогодні, можливо, постраждаю тільки я, але завтра може постраждати хто-небудь іще. Зараз, можливо, страждає тільки Фалуньгун, а завтра – якась інша невинна група. Ми не можемо дозволити, щоб щось настільки низьке існувало далі. Об’єднаймося задля того, щоб зупинити ці злодіяння.
Не звертаючи увагу на всі страждання, що ми витримували, нас примушували співати хвалебні пісні. Ми багато разів повторювали: "Партія – моя рідна мати!" "Помічник по навчанню" лаяв мене через моє небажання співати. У мене не було іншого виходу, ніж із сльозами на очах приєднатися до інших, але серце моє при цьому обливалося кров’ю. І навіть таку ситуацію мучителі безсоромно використовували для фабрикації брехні та пізніше розповідали, що у класі "промивання мізків" учні Фалуньгун були настільки зворушені, що не могли втриматися від сліз.
Коли вони вже практично зламали мій дух, і, нарешті, домоглися від мене "трьох листів-відмов", то примушували мене писати їх знову й знову. Вони критикували моїх батьків і казали їм: "Чому ви не піклуєтеся про свою дитину? Ви повинні піти відвідати її". Мої бідні батьки злякалися, що мене піддадуть тортурам, і сказали, що негайно приїдуть, і ще принесли шовковий банер, що виражає подяку "помічникові по навчанню" та вихваляє його.
Моїм мучителям знадобилося більше року, щоб змусити мене написати “три листи-відмови”. Після звільнення я страждала від неврозу та нетримання. Я гірко плакала щодня, моє тіло та розум дуже постраждали. Якось у Шанхаї протягом півгодинної поїздки автобусом я тричі ходила у туалет. На той час я не могла й уявити собі, що зможу керувати машиною без зупинок більше години, як можу тепер. Я не знала, коли закінчиться ця чорна смуга мого життя.
Після звільнення я зустрілася з іншими практикуючими, що також побували у трудових таборах. Вони розповіли мені, що тортури, які застосовували до них, були ще жахливішими. Ці практикуючі відбували ув’язнення у відомому трудовому таборі Шиліпін провінції Чжецзян. Новоприбулих підвішували та залишали у такому стані поти, поки вони не відмовляться від Фалуньгун. Їм не дозволяли ходити у туалет протягом кількох днів, іноді більше 10 днів. Чи може хто-небудь уявити це? Не дивно, що багато з них посивіли до моменту звільнення. Вони навіть говорили дуже тихо, так тихо, що ледве можна було розчути. Ви можете собі уявити, які тортури їм довелося витримати?
На той час я дуже хотіла виїхати за кордон, але послідовникам Фалуньгун дуже важко отримати дозвіл. Багато професорів, які знали, що я практикую Фалуньгун, боялися мати справу з цим. Дуже мало було тих, хто захотів написати рекомендаційні листи. Кожного разу, коли я вмикала комп’ютер, щоб підключитися до Інтернету, його “атакували”, та він із незрозумілих причин виходив із ладу. Але навіть за таких умов у мене з’явилася можливість виїхати за кордон.
Світло після темряви
Через місяць після народження моєї дочки я пішла отримувати візу. Отримавши візу, я не могла втриматися від зліз. У моєму серці було лише одне слово – «свобода». Жінка позаду мене запитала про щось, але, побачивши моє обличчя, усе залите слізьми, і те, як важко мені говорити, вона була дуже здивована. А я не могла повірити, що, нарешті, отримала візу, і запитала працівника офісу, чи дійсно це правда. І навіть після ствердної відповіді, я все ще не йняла віри. Наступного дня я пішла в Індустріальний банк, і працівники банку також підтвердили, що у мене дійсно є віза.
Після такого довгого періоду темряви я все ще ніяк не могла повірити, що свобода, нарешті, прийшла. Я не насмілювалася сказати про це друзям. Одна з моїх подруг, яка знала, що у мене народилася дитина, принесла мої улюблені фрукти і відзначила, що на моїй спині були дві великі сумки. Вона запитала мене, чи не їду я працювати у Шанхай. Я не могла більше приховувати від неї правду і сказала, що виїжджаю за кордон.
Я безшумно залишила моє улюблене місто Ханчжоу і мою новонароджену дочку. Незадовго до від’їзду я подивилася на мою дочку, що міцно спала, і поволі витерла з обличчя сльози.
Проводжаючи мене в аеропорт, члени моєї сім’ї казали: «Ми хвилюємося, що поліція може зупинити тебе в аеропорту». Я не могла повірити, що та мрія, про яку я молилася, нарешті, збулася. Поки не закінчилися всі формальні процедури, я все ще не могла повірити, що, нарешті, стала вільною. Тільки пізніше я остаточно змогла повірити в те, що біль і жаль закінчилися й прийшла радість від того, що я вирвалася зі злих рук КПК.
На жаль, усе ще є багато людей, що живуть із страхом під владою КПК, не маючи й гадки про те, що можна вирватися з лап КПК. Це відбувається через те, що КПК повсюдно змушує людей боротися одне з одним, доносити на інших, доповідати одне на одного за спиною. Найкращий спосіб позбутися цього страху – відмовитися від КПК і вийти з її лав, вирватися з її кігтів.
Чжан Юйвей. Велика Епоха
Leave a Reply