Влада Папи

Коли Іоанн Павло II вступив на папський престол у 1978 р., мало хто міг припустити, що він стане ключовою фігурою в одній з найзначніших політичних подій в історії – падінні ”залізної завіси” в Східній Європі.

Більшість аналітиків приписують головну роль у цьому повороті історії Іоанну Павлу II, який, маючи хоробрість і харизму, вважав своїм обов’язком ненасильницьким способом позбавити Європу від ”зла, що набуло зовнішності державної системи”, як він це описує. Перші демократичні вибори відбулися в його рідному місті в Польщі 1989 р. як результат його неодноразових візитів і проповідей. Ця подія відбилася на всьому Радянському Союзі.

Кілька років потому, колишній радянський лідер Михайло Горбачов так міркував про зміни, які сталися після падіння ”залізної завіси”: ”Без Папи це було б неможливо здійснити”.

Папа Іоанн Павло II прийняв сан духовного лідера найчисленнішої релігійної групи відразу після холодної війни. У світі, поляризованому між ”стіною червоного терору” і вільним світом Заходу, панувала напружена атмосфера. Можливо, та ситуація не в усьому схожа на війну, яка вибухнула сьогодні, з тероризмом. Відмінність тільки в тому, що ”червоний терор” тепер змінився на ”тероризм”, що має схожі риси екстремізму й насильства.

Тероризм послужив прецедентом, що співпав за часом із вступом на престол Папи Бенедикта XVI. Враховуючи досвід попередника, новому Папі є з кого брати приклад.

Іоанн Павло II рішуче вступив у міжконфесійний діалог, ставши першим Папою, який підніс молитви в синагозі й мечеті. Символічна церковна служба, проведена в синагозі Умайяд у Сирії за кілька місяців до ”11 вересня”, стала ”драматичним дійством”, що закликає Ватикан до єднання.

Іоанн Павло II невпинно закликав до загального миру і був категорично проти вторгнення США до Іраку. Під час його правління кількість католиків у всьому світі зросла до 1,1 млрд.  

Уперше зійшовши на престол, Папа Бенедикт XVI, раніше відомий як кардинал Ратцингер, намагався продовжити місію Іоанна Павла II. Проте йому не діставало м’якості і дипломатичного такту Іоанна Павла – коли він ввів більш строгий і організований розпорядок проведення церемоній, дехто охрестив його ”типовим німцем”.

Більш того, велику полеміку викликала проповідь, проведена  не так давно в Університеті Німеччини, коли Бенедикт процитував візантійського імператора 14-го століття Мануеля Другого Палаелогуса, який засуджував пророка Мухамеда. ”Очевидно, що висунуте Мухамедом тоді було новим, в чому ви знайдете тільки злобні й нелюдяні речі, такі як накази поширювати мечем віру, їм проповідувану” – заявив Папа.

Вірогідно, наміром Папи було засудити роль насильства в релігії, проте його коментарі призвели до протестів у всьому мусульманському світі, багато ісламських країн зажадали зречення від цих слів і негайного вибачення. Деякі критикували Папу за те, що він гальмує прогрес, якого досягнув його попередник у вирішенні конфліктів між католицькою й ісламською конфесіями, – Іоанн Павло II був першим Папою, який промовив молитву в мечеті. В Іраку кілька мусульман спалили портрет Папи. Веб-сайт Аль-Каїди оголосив війну церкві.

Згодом Папа висловив ”глибокий жаль” викликаною реакцією, що виникла у відповідь на його слова, сказавши, що його неправильно зрозуміли.

Він повторив свою позицію на аудієнції, що регулярно відбувається у середу. За його словами, у своїй промові він мав намір ”пояснити, що релігія й насильство несумісні одне з одним, на відміну від союзу релігії та розуму”.

Його пояснення задовольнили деяких мусульман, інші сказали, що він поки що не достатньо далеко зайшов.

У будь-якому випадку, заяви Папи не слід розглядати у вузькому контексті.

У Папи Бенедикта XVI у минулому була звичка критикувати ісламських фундаменталістів. Він закликав покласти край насильству, розв’язаному екстремістськими рухами, але завірив, що церква має намір продовжувати зводити ”міст дружби”. На підтвердження цього, кардинал Ратцингер зустрівся з іранським аятолою Кашані, що вирішив написати книгу, в якій він хотів провести порівняння між есхатологічними особливостями ісламу й християнства. Зустріч відбулася у Ватикані, де вони обмінялися теологічними ідеями.

1999 р. кардинал, разом із принцом Йорданії Хасаном, грецьким митрополитом Дамаскіносом, принцом Садруддіном Ага Ханом і колишнім головним раввіном Франції Рене Самуелем Сірату заклали фундамент для подальшого поліпшення стосунків між християнами, мусульманами та євреями. Крім того, він узяв участь у християнсько-ісламському діалозі, організованому православною церквою Константинополя в 1980-х роках.

Ймовірно, одним із найдокладніших документів, що проливають світло на ставлення Бенедикта XVI до ісламу, стало інтерв’ю з німецьким журналістом Пітером Сівальдом ”Сіль Землі”, яке було випущене у вигляді книги в 1997 році.

Віра ”спрямована саме на розуміння простих речей”, сказав він у інтерв’ю, додавши, що ”пошуки достовірності і простоти стають небезпечними, коли призводять до фанатизму й нетерпимості”. Папа Бенедикт XVI описав тероризм як невелику групу фанатиків, а не як результат конфлікту між цивілізаціями.

”Разом із благородним ісламом, представленим, наприклад, королем Марокко, існують також екстремістський і терористичний, які не слід відносити цілком до ісламу, що було б несправедливістю”, – сказав він.

Тоді, коли обурення, викликане недавніми коментарями Папа Римського Бенедикта, все зростає, залишається одне питання: чи зможе новий Папа стимулювати мирні зміни, перебуваючи у ”серці пожежі”?

The Epoch Times (Велика Епоха)