Не зважаючи на те, що учасникам мітингу довелося покинути Майдан Незалежності, де спочатку було заплановано його провести, більше 500 чоловік прийшли до стін Софіївського собору, щоб відзначити свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського війська, День створення УПА, а також привітати ветеранів УПА.
14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці українська громадськість традиційно відзначає День українського війська, в тому числі і річницю створення Української повстанської армії. <…> Вимагаємо підготувати і видати Указ про державне визнання національно-визвольної боротьби ОУН-УПА за незалежність України і встановлення державного свята – Дня українського війська 14 жовтня,” – говориться у звернені до Президента організаторів мітингу, що відбувся і в цьому році на Софіївській площі Києва. Організаторами виступили Братство вояків ОУН-УПА, Всеукраїнське об’єднання "Свобода", УНА-УНСО, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, "Національний Альянс".
#img_left#Мітинг традиційно розпочався з молебну. Далі був зачитаний список провідників національно-визвольного руху ОУН-УПА, які за свою справу наклали головою. Потім слово взяли голова Київської крайової організації Братства УПА – Орест Васкул; Герой України, Народний депутат багатьох скликань – Левко Лук’яненко, заступник голови Конгресу українських націоналістів, Народний депутат України – Євген Гірник, голова ВО ”Свобода” – Олег Тягнибок та інші.
Орест Васкул у своїй промові зазначив: ”В осінні дні грізного воєнного лихоліття 1942 року на заклик Організації українських націоналістів під стягом Степана Бандери кращі сини і доньки українського народу зі зброєю в руках стали в лави Української повстанської армії для боротьби за волю України проти німецького нацизму і червоно-російського більшовизму та всіх окупантів, які зазіхали на нашу землю, на наше життя, нищили наші оселі, вбивали людей, кидали в тюрми і вивозили на каторжні роботи. <…> Національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА визнав український народ. На жаль, ще й досі вона не визнана на державному рівні. Це ганьба нашій Державі.”
Так паном Тягнибоком був зачитаний проект указу Президента України ”Про визнання національно-визвольної боротьби Організації українських націоналістів та Української повстанської армії за державну незалежність України”: ”Сьогодні його копія буде передана до Секретаріату Президента”.
Олег Тягнибок зауважив: ”Користуючись статтею 106 ч.1 Конституції України, Президент України має повне право видати указ про визнання ОУН-УПА воюючою стороною та борцями за незалежність України. Президентові потрібно три секунди часу, щоб взяти ручку і підписати цей указ”.
”Суспільство наше повинно зрозуміти одне – ми не правонаступники радянської України, ми правонаступники славної історії українських держав,” – додав він.
Не зважаючи на те, що учасникам мітингу довелося покинути Майдан Незалежності, де спочатку було заплановано його провести, більше 500 чоловік прийшли до стін Софіївського собору, щоб відзначити свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського війська, День створення УПА, а також привітати ветеранів УПА та ”вшанувати пам’ять побратимів, які віддали життя за волю України”. Над головами учасників майоріли плакати: ”Борцям за волю – визнання та вдячність”, ”УПА – українські герої”, ”Слава воїнам ОУН-УПА – захисникам України” – лунали пісні, які прославляли бійців УПА, та слова підтримки.
Член УПА із 1944 року з Рівненщини, який отримав звання хорунжого (старшина), Вітрук Кирило, поділився із репортером ”Великої Епохи” своїм досвідом: ”Я пішов до лав УПА, щоб ворог не знущався над народом, так як він це робив. По-перше, німці. В 43-му я стояв перед кулеметом на розстріл із татом, із мамою – це мені защеміло. Ми за зброю взялися і після німців. Ці теж не милували. Дід мій був вивезений разом із сім’єю (із маленькими дітьми, ще меншими за мого батька) у Вінту 19 грудня 44-го року. У діда було 12 дітей, і шестеро з них були в УПА. НКВДисти ловили наших хлопців, убивали, одежу одягали на себе. До того ж ці спец. групи НКВД мали цю одежу, коли їх готували під Москвою й на Харківщині. Підбирали мовлення під акцент жителів сіл, куди їх посилали. І працювали, гарненько… Не жаліли. Спеціально вкидали до колодязів учительок, медиків, яких зі сходу посилали сюди. І це, мовляв, „бандьори сделалі”! Це все НКВД ”шили” на нас. Брехня! Ці вчительки прийшли вчити наших дітей, медики – лікувати. Навіщо було нам їх убивати? Їх треба було з квітками просто…”
Молодь уважно слухала ветеранів, проте молодшим поколінням самим було що розповісти і про свою родину, як ось, наприклад, в архітектора Сороківні Григорія: ”Якби описали, що творили НКВДюги в 39-му році, то волосся стане дибом! Моїх родичів посікли в Чорткові в тюрмі, перетворили на гору трупів з-під якої кров витікала. У мене батько був в УПА на Тернопільщині. Під псевдо Камінь… не дожив до цього дня”.
Також він розповів, як його якось запитав радянський генерал про ставлення до ”бандерівців”. На що той сказав: ”Отче, ти старий воїн, поклади руку на серце і скажи мені, чи може селянин з великою сім’ю, з господарством з доброго дива схопити автомат і побігти в ліс?” ”Ні, синку, його треба до цього примусити,” – відповів генерал.
22-річний Михайло із Снятина, що на Івано-Франківщині, пояснив:
”Я хотів приїхати у Київ, щоб відстояти права українського народу, Держави. Комуністична влада забрала все у людей. Люди займалися на землі, мали гектари землі. Наприклад, мої родичі мали коней, корову, пару гектарів землі – все забрали і вкинули в колгосп. І ходиш в колгосп. Комуністи, вони українські традиції не підтримують. Не визнають голодомору – цього для них не існує. У них української гідності просто немає. Погане життя, утиснення, той самий голодомор – це все потроху накопичувалось… Треба визнати те, що люди справді боролися за незалежність Держави. Дід був у загонах, але він помер, коли я був ще малий. На жаль, я тоді всім цим не цікавився. Виходить так, як і завжди. Ті, хто воювали, вони вимруть. А потім все ж визнають, що ОУН-УПА дійсно воювала за незалежність. Але нема вже тих, кого підносити на висоту слави”.
А в той самий час Майдан Незалежності, щоб не дозволити провести марш ветеранам УПА, обступили прибічники компартії України.
”Я був у Дубно. Якраз тоді, коли це все було, оце УПА. Я бачив як вони отих людей розстрілювали, як хто пішов у колгосп – палили хату, і взагалі вбивали людей, оці ”бандерівці” і ці УПА. Це жахливо, це дико! Я історії такої не знав, як оце була тоді,” – повідомив один із демонстрантів Сінкевич Павло Мойсеєвич.
Ковалевський Олександр, 18 років: ”Вони не воювали ні за яку Україну. Вони воювали за фашистську Німеччину за гроші. Їх використовували. Можливо, в деяких із них дійсно були якісь патріотичні почуття, але на справді це просто продажні люди, які є всюди. Там зрадників по-природі було більше. Це люди, які до того працювали на Німеччину, а після – на ЦРУ. Ніякого примирення з ними бути не може абсолютно. <…> З людьми їхнього мислення розмовляти дуже важко, тому що вони поводять себе в основному агресивно, ні на які компроміси не ідуть. Але з ними розмовляти і не обов’язково. Достатньо взяти підручник історії 11 класу і там прочитати, хто вони були – абсолютно брехня, звичайно, – але з їхньою думкою ознайомитися можна”.
Доступ на центральну площу України був заблокований зі всіх сторін. Шлях перегороджували металеві щити і охоронці порядку.
Прибічників комунізму навістив лідер КПУ Петро Симоненко. Після обходу своїх прихильників, у заяві пресі він сказав: ”Головний провокатор країни – Президент, так як він збирається указом реабілітувати ОУН-УПА”.
Ще одна група противників УПА – блок Наталі Вітренко ”Народна опозиція”, була зупинена силовиками на шляху до комуністів. На місці вимушеної зупинки, прибічники Вітренко влаштували мітинг. За допомогою гучномовця вони лаяли УПА і співробітників силових структур.
Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Українська повстанська армія теж обрала собі свято Покрови за День зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці.
Чи визнає наша Держава вояків ОУН-УПА як борців за незалежність України, чи будуть вони зрівняні у правах з ветеранами Радянської армії – ці болючі питання залишаються відкритими. Та з часом ця проблема не ущухне сама собою, а тільки поглибиться, бо підростає нове покоління, погляди якого теж неоднозначні. Якщо негайно не вирішити цей конфлікт, він залишиться нашим дітям, а вони своєю чергою, ймовірно, передадуть його своїм нащадкам, і надалі розділяючи суспільство.
Іван Ярошенко. Велика Епоха, Україна
Leave a Reply