Бездомні діти

Вихователі піклуються про те, щоб діти не відчували себе знедоленими, обділеними батьківською ласкою. І все-таки вони страждають…

#img_left_nostream#Рівень цивілізованості держави визначається тим, наскільки вона проявляє турботу  про своїх громадян і, в першу чергу, про дітей. Яка ситуація з турботу за дітьми в Україні? Хто піклується  тут про безпритульних дітей, про дітей-сиріт або про тих, у кого неблагополучні батьки?

У кожному місті при міській адміністрації є служба у справах неповнолітніх. Є також центр у справах сім’ї та молоді, який є складовою частиною міського відділу освіти. 

Є й інші організації з подібними функціями – наприклад відділи й комісії виконкому. Якщо говорити про бездомних дітей, то ними займається саме служба у справах неповнолітніх.

Вона виявляє дітей, батьки яких ведуть аморальний спосіб життя, не виховують своїх дітей і не тільки не виховують, деколи вони взагалі залишають дітей без нагляду, без їжі та одягу, не проявляючи ніяких ознак  турботи, не говорячи вже про відчуття відповідальності або любові.

Такі діти, як правило, і стають  потенційними вихованцями дитячих будинків. Набагато рідше буває, що діти залишаються сиротами. Бувають випадки, коли один або обидва батьки відбувають термін за вчинений злочин, і в цьому випадку відповідальність за дитину – тимчасово або постійно – також бере на себе держава. Це лише типові приклади того, як опиняються діти в дитячих будинках.

Хто вони, мешканці дитячих будинків?

У дитячих будинках містяться діти від 3 до 7 років. До 3-річного  віку дитина-сирота перебуває в будинку малятка. З 7 років вихованців дитбудинків визначають в інтернат у тому випадку, якщо їх не усиновили. Часто буває і так, що до часу, коли дитині пора йти до школи, вона вже знаходить нових батьків.

Вік з 3 до 7 років вважається найкращим віком для усиновлення. У цьому віці вже проявляється характер малюка, його схильності, визначається рівень його здоров’я або спадкові хвороби, якщо такі є. Таким чином, майбутні батьки володіють повною інформацією про свого прийомного сина або дочку.

Як правило, 75-85% дітей з дитбудинків потрапляють у будинки-інтернати. Державою встановлено для  вихованців дитячих будинків-інтернатів різноманітні пільги й допомога до 23 років. Закінчивши навчання в інтернаті, його випускник отримує кімнату в гуртожитку і прямує на подальше навчання в училищі. Тут  молодь здобуває професію.

Якщо ж вихованець дитбудинку має порушення психіки, дефекти мови або порушення рухового апарату, а також будь-які інші відхилення від норми, його направляють у спеціалізований інтернат. Там з ним працюють психологи й фахівці-медики. Програма шкільного навчання для  таких дітей теж особлива – полегшена.

Велика-велика сім’я

 Ми побували в гостях у дитячому будинку ”Гайок” м. Краматорськ . Цей дитячий будинок розташований на тінистій алеї в центральному, але разом з тим тихому, кварталі міста.  У “Гайку”  проживають  від 50 до 55 чоловік.

У цьому дитбудинку перебувають діти з категорії перелічених вище сімей.  Іноді  маленьких дітей знаходить і підбирає міліція. Наприклад, був випадок, коли 3-річну дитину знайшли в районі  залізничного шляху в Харківській області. Він нічого не пам’ятає: ні імені, ні прізвища, ні звідки він, ні хто його мати і батько. Схоже, дитина зазнавала сильного побиття, і була налякана настільки, що постраждала і психіка. Вже минуло достатньо часу, а він усе ще не оговтався, і зараз ще не завжди може пригадати своє прізвище (у дитбудинку йому дали нове, оскільки не вдалося встановити, чий він і звідки).

Про усиновлення

Зазвичай формується  група  малюків  з 10-12 чоловік. До шкільного віку  буває, що  всіх розбирають по будинках.  Іноді залишається 2-3 дитини. Зараз, наприклад, до початку навчального року в цій  групі залишився один хлопчик, інших усиновили. Дитина, що залишилася, звичайно, дуже страждає; адже у  всіх вже є мами й тата, і лише він один нікому не потрібний.

Хто усиновляє? У нас у країні, найчастіше, це люди віруючі – православні або люди, що належать до інших християнських конфесій. Багато сімей, охочих усиновити дитину, зараз приїжджає із-за кордону.  У європейських країнах дуже велика черга на усиновлення. Наприклад, одна італійська сім’я стояла  в черзі на усиновлення 13 років. Вони одружилися, коли їм було по 20, і лише до 33 років вони змогли знайти дитину. Їм став вихованець дитячого будинку Краматорська. Сім’я цілком забезпечена: чоловік служить у поліції, дружина – перукар.

Інші прийомні батьки приїжджали з Норвегії й усиновили відразу трьох хлопчиків. Вони планували узяти одного, оскільки у них уже є дівчинка, але за законом України кровних родичів не можна розлучати, тому всі хлопчики потрапили в одну сім’ю.

Чи є зворотний зв’язок із батьками, що усиновили дітей? Таких зобов’язань ніхто не дає, та ніхто і не вимагає. Проте іноді в дитбудинок все ж таки приходять листи із-за кордону з фотографіями щасливих дітей, що грають на лужку або сидять за іменинним столом із величезним тортом із свічками. Але це не правило. Нові батьки роблять це з доброї волі. І звичайно, дітей про це не повідомляють, щоб не нагадувати їм про сирітство.

Чи має дитбудинок зведення про ту сім’ю, яка має намір усиновити вихованця? Так, працівники дитбудинку роблять запити в різні інстанції, щоб докладніше дізнатися про обстановку, в яку потрапить дитина. Є побоювання (були окремі випадки в історії дитбудинків), що дитину усиновляла яка-небудь сім’я жорсткого релігійного типу і вимушувала дотримуватися їхніх традицій. Наприклад, відомий  випадок, коли дитину тримали в льосі на хлібі та воді. Тому, перш ніж віддати на усиновлення, все ретельно перевіряється.

Чи не трапиться так, що після усиновлення з’являються справжні батьки дитини? Працівники дитбудинку ретельно відстежують взаємини батьків і дитини.  Якщо, наприклад, мати (єдина відома із сім’ї) не давала про себе знати впродовж 2-х років, то така дитина має право на усиновлення.

Якщо є мати або інші родичі – бабусі, тітки і т.д., які відвідують дитину, то дитбудинок не має права віддавати його на усиновлення. Або такий окремий  випадок: єдиний родич – мати – перебуває у в’язниці. Вона звільниться тільки через кілька років. Але вона постійно телефонує в дитбудинок, цікавиться  дитиною і просить не віддавати нікому.
 
Турбота

У дітей з “Гайка” є, здавалося б, все. Устелені м’якими килимами затишні кімнати для ігор і занять, які блищать після ремонту свіжістю; зручні ліжка і хороші туалетні кімнати. Іграшки у дітей найрізноманітніші і в достатній кількості. Одяг сучасний, красивий, кожен вибирає свій стиль, немає одноманітності, як раніше. Готують для малюків смачно й різноманітно. Цілий рік на столі заморські фрукти: ківі, банани, апельсини.

Вихователі піклуються про те, щоб діти не відчували себе знедоленими, обділеними  батьківською ласкою. Вони прагнуть  придумувати різні ігри й заняття, щоб дитині було цікаво, щоб його думки якомога рідше поверталися до рідної, але неблагополучної сім’ї.

Для дітей влаштовуються свята, дні народження, фестивалі, святкові ранки. З дітьми також працюють психологи, щоб позбавити  дитину від комплексу неповноцінності й інших проблем. Методисти піклуються про те, як краще розвивати у дітей різноманітні навички, як пробудити інтерес до знань.

Улітку вихованці “Гайка” відправляються в Придонцовськ. Там, поряд з курортом Святогорськ у дитячому Ізумрудному місті можна добре відпочити. Це величезний, добре обладнаний пансіонат. Там відпочивають діти зі всієї області, щоб за літо набратися сил, пограти й побігати лісом.

Одне слово, діти в дитбудинку  “Гайок” живуть однією великою дружною сім’єю. Вони життєрадісні, довірливі і товариські. Кожного відвідувача  вони відразу обступають і одаровують своїми щирими усмішками.

І все-таки вони страждають

Так, діти всіх зустрічають усмішками, і кожному дорослому, що прийшов, вони з надією дивляться  в очі, а в погляді німе питання: “Ти моя мама?” (або тато, або дідусь).

Як би не старалися вихователі й завідувачка, як би не прагнули психологи, вони не замінять їй батьків. Не зважаючи на всю турботу, тепло душі співробітників (а працюють тут люди, що люблять свою справу, своїх підопічних, інакше – неможливо),  діти все-таки  страждають. Це найголовніша проблема дитячих будинків. Держава її вирішує, віддаючи дітей на усиновлення. Зараз з’явилася нова форма усиновлення – прийомні сім’ї. Дитина не усиновляють у звичайному розумінні, за ним залишаються всі його пільги і його прізвище, але виховується він у сім’ї до 23 років. Потім він може покинути сім’ю назавжди або стати справжнім  сином (дочкою), опорою людям, які піклувалися про нього всі ці 20 років.