Є над чим замислитися…

Усе в природі живе природним життям, все гармонійно – до тієї пори, поки не з’являється людина. І тоді – тримайся всесвіт: річки починають текти назад, море закипати й літати по небу білокрилі риби.

#img_left_nostream# Усе в природі живе природним життям, все гармонійно – до тієї пори, поки не з’являється людина. І тоді – тримайся всесвіт: річки починають текти назад, море  закипати  й  літати по небу білокрилі риби (після клонування).

Спостерігати за дикою природою дуже цікаво, навіть якщо  вона в бабусиному саду, на підвіконні або в пташиній клітці. Різні там павучки, комашки та кішки… Важливо не це, важливо спостерігати. І стільки чудового  можна відкрити для себе! З одним із таких див я зустрілася.

Зараз у мене гостює папуга. Його господиня поїхала на кілька днів і попросила доглянути за птахом. Кеша виявився розумною та поступливою твариною. Ми добре ладнали, цікаво спілкувалися. Але головної якості Кеши я не знала. І одного разу ввечері мене чекав сюрприз.  

У Кеши є три пластмасових друга.

Вони теж папуги, але на пружинках. Проте, Кеша їх приймає за  родичів і спілкується з ними по-своєму: кого цілує, кого клює. Так прийнято в пташиному світі. Узагалі, природа нам показує свої природні закони – стосунки ворожнечі та милості.

Одного з Кешиних братів не тримали  пружини,  і він уже 3 дні  валявся на дні клітки. Папуга час від часу шепотів йому щось на вухо, то цілував у пластмасовий дзьоб, то лаявся по-пташиному і клював, намагаючись привести до притомності. Проте ляльковий папуга не вставала.

Але одного разу, увечері,  пораючись на кухні під нескінченне воркування мого пернатого гостя, відчула  щось не те.  Кеша принишкнув. Я подивилася в клітку й обімліла:  Кеша годує пластмасового друга  з дзьоба. Маленький рот Кеші  був повний налущеного проса, яке він дбайливо намагався вкласти в дзьоб товариша, що впав.

Той, природно, не брав, але Кеша ще й ще раз  намагався заштовхнути зерна в облізлий фарбований дзьоб. Хто з нас,  дорослих свідомих людей, зміг  би так терпляче і наполегливо намагатися допомогти іншому встати, піднятися?

Адже ми теж падали… Ми падали в життєві прірви, витримували удари долі, й нікому було протягнути руку допомоги. На жаль! Чи піклуємося ми один про одного так, як цей папуга про свого пластмасового сусіда?