Культурна революція закінчилася лише через 10 років – після смерті Мао Цзедуна, восени 1976 року. Сьогодні китайська компартія (КПК) називає ті події помилкою, проте їх докладне обговорення не заохочується
#img_left_nostream#У 2006-му році відзначаються 40-і роковини Культурної Революції. Під прапором боротьби з "радянським ревізіонізмом і американським імперіалізмом" мільйони молодих людей кинули виробництво і записалися в ополчення.
Хунвейбіни (червоногвардійці) готувалися відбивати атаки класових ворогів. Безліч китайців, у тому числі і члени партії, були звинувачені в зраді справи революції. Економічне і соціальне життя країни було серйозно підірване.
Культурна революція закінчилася лише через 10 років – після смерті Мао Цзедуна, восени 1976 року. Сьогодні китайська компартія (КПК) називає ті події помилкою, проте їх докладне обговорення не заохочується.
В чому полягають ці «помилки»? Китайська компартія пізніше назвала цей період «10-річною катастрофою». Пізніше в інтерв’ю югославському журналісту Ху Яобан, колишній партійний секретар сказав: «У той час близько 100 мільйонів чоловік, що складає 1/10 частину китайського населення були втягнуті». У офіційних джерелах повідомлялося, що за 10 років було арештовано 4 млн. 200 тисяч чоловік; більше 7 730 000 чоловік померли неприродною смертю; більше 135 000 чоловік страчено як контрреволюціонерів; більше ніж 237 000 чоловік було убито; більше 7 030 000 чоловік було покалічено в озброєних нападах; більше 71 200 сімей повністю розпалися».
Знищення традиційної китайської культури почалося з приходом комунізму до Китаю в 1949 році, досягло кульмінації в «десятиліття культурної революції», і зараз продовжується знищення моральних цінностей, які ще збереглися. Культура є душею нації. Повне знищення традиційних культурних цінностей приведе до зникнення нації. Руйнування традиційної культури є непробачним злочином, руйнування стародавньої 5000-літньої культури Китаю є тяжким гріхом. Незважаючи на те, що китайська держава неодноразово зазнавала нападів і руйнувалася, китайська культура проявила величезну стійкість і запас життєвих сил, і її суть послідовно передавалася з покоління в покоління. Єдність Неба і людини втілює знання наших предків. Дуже поширене переконання, що добро буде винагороджене, а зло буде покаране.
Китайська культура втілювала чесність, доброту, згоду і терпимість. Традиційна китайська культура прагнула до гармонії людини і Всесвіту та особливу увагу приділяла моральності особи. На відміну від закону, що встановлює жорсткі рамки, культура грає роль м’якого обмеження. Закон передбачає покарання після скоєння злочину, а культура, живлячи моральність, попереджає саме виникнення злочину. Етичні норми суспільства часто втілюються в його культурі.
З тих пір, як в 1949 році КПК добилася влади, вона кинула ресурси держави на знищення багатої традиційної культури Китаю. Цей намір виходив не з прихильності КПК до розвитку. В значній мірі це виходило з природженого ідеологічного протистояння КПК традиційній китайській культурі. З моменту своєї появи КПК, не зупиняючись, проводить «революцію», корінну ломку культури Китаю, прагнучи повністю знищити її дух. Ще нижчим є навмисне спотворення і прихована підміна традиційної культури. КПК заохочує низькість, ніж чесноту, проголошуючи боротьбу за владу, змову і диктатуру – все те, що відбувалося в історії Китаю, коли люди відхилялися від традиційних цінностей.
КПК створила свій моральний кодекс, спосіб мислення, манеру вимови, створивши помилкове враження, що ця «партійна культура» насправді є продовженням традиційної культури Китаю. Руйнування компартією Китаю традиційної культури привело до згубних наслідків для Китаю. Люди не тільки втратили свої етичні засади, вони ще й просочилися згубними ідеями КПК. Культурна революція почалася в травні 1966 року.
Буддійські та даоські храми, статуї Будд, каліграфія, живопис, книги і предмети старовини, що розглядались як об’єкти «феодалізму, капіталізму і ревізіонізму». Вони, як пережиток минулого, стали основними об’єктами руйнування «червоними охоронцями» (хунвейбінами). По всій країні були знищені і пошкоджені ці пам’ятники китайської культури. Насильство здійснювалося над даоськими ченцями: їх примушували збривати волосся, знімати даоське одіяння і ставати членами народних комун, одружуватися, брати участь у військових діях і т.і. Дійшло до того, що пропонувалося скасувати буддійські заповіді і оголосити «свободу релігії». Людей, які не погоджувалися з такими «перетвореннями», жорстоко карали. Насадження партійних організацій дозволило КПК контролювати практично кожну людину в кожному куточку країни. КПК вбиває людей і виправдовує «вбивство контрреволюціонера проявом ще більшого співчуття».
Культурна революція торкнулася і християнства і католицизму. Було вбито 8840 священиків і 39200 заслані в трудові табори. Все майно неугодних КПК конфісковувалося, а священнослужителям насаджувався обов’язок вивчення марксизму-ленінізму з метою перевиховання («промивання мозку»). До 1949 року інтелігенція в Китаї налічувала 2 мільйони чоловік. 550 000 представників інтелігенції було репресовано. КПК здійснювала найсильніше приниження інтелігентів, позбавляючи їх права виживання до тих пір, доки вони не приймали це приниження. У це були залучені і їх сім’ї. Був знищений традиційний «клас учених», що є зразком суспільної моралі. Мао Цзедун не просто вбивав інтелігенцію. Він знищував її дух і серце.
КПК використовувала традиційну культуру для прикрашання свого дійсного обличчя, щоб приховати свою суть обману, злості і насильства. КПК відновила зовнішню форму культури, яка служить розвазі, щоб приховати свою мету – знищення моральності. Виставками картин і каліграфії, фестивалями з драконами і танцями левів, кулінарними виставками і побудованими архітектурними будівлями партія просто відновлювала зовнішню сторону, а не суть культури. Монастирі перетворені на популярні туристичні визначні пам’ятки.
Тоді як КПК руйнувала традиційну напівбожественну культуру, вона тихо створювала свою власну культуру, об’єднавши все погане, що було протягом декількох тисяч років в китайській культурі, з жорстокістю революції і філософією боротьби. Її характерні риси «обману, злості і насильства» посилювалися, відточувалися і розвивалися. Всі засоби масової інформації оспівували і колективно підтримували партію. Керівники всіх рівнів партії, уряду, всі організації повинні були виражати свою підтримку КПК. Партія підтримувала насильство. Мао Цзедун сказав: «Чи можливе існування 800 мільйонів чоловік без боротьби?»
КПК постійно одурює, як це було при вбивствах студентів в 1989 році на площі «Тяньаньмень», з «контролем атипової пневмонії» в 2003 році, кажучи, що «сьогодні в Китаї права людини переживають якнайкращі часи». Культура КПК – це самовихваляння, лестощі, заздрість, доноси, наклеп, приниження особи і перетворення людей в добровільних рабів. Вона перекручує традиційні етичні цінності. Так, в Громадянській війні воювали один з одним члени однієї сім’ї, діти доносили на батьків. Музика перетворена на спосіб вихваляння КПК, коли співали пісні, що прославляють партію, починаючи з дитячого садка до університету. В ході виконання цих пісень люди поступово вбирали значення цих слів.
КПК обчорняла і відкидала те, що люди вважали найбільш прекрасним і священним. Знищення духовного початку є ще більш руйнівним, а його наслідки тривають ще довше, ніж при одному лише фізичному знищенні. Сьогодні знання традиційної культури у багатьох китайців дуже мізерні. Деякі навіть плутають 50 років «партійної культури» і п’ятитисячолітню китайську культуру. Руйнування традиційної культури принесло суспільству немислимі матеріальні руйнування. «Боротьба з Небом і Землею» привела до того, що 75% з 50000 кілометрів річок Китаю непридатні для проживання риб; 33% підземних вод забруднено більше, ніж навіть десять років тому, і ситуація продовжує погіршуватися. Моральність людей впала настільки, що в харчові продукти виробники додають токсичні, канцерогенні речовини. Виробництво отруйних харчових продуктів широко поширене в Китаї, не будучи приватним або окремим явищем.
Справжня традиційна культура оцінює людське життя з позиції внутрішнього щастя, а не зовнішнього матеріального комфорту. Тао Юаньмін (365-427), видатний поет Китаю, жив в бідності, але зберігав радісний настрій. Культура здійснює етичне керівництво і етичні обмеження. Відродження традиційної культури є відновленням пошани до Неба, Землі і Природи, пошана до людського життя і повернення шанування Бога. Це дозволить людству жити в гармонії з Небом і Землею, і спокійно зустріти старість, що дарували Небеса.
За матеріалами історичної хроніки «Девять комментариев о коммунистической партии»
Leave a Reply