Банк Китаю знаходиться під загрозою фінансової кризи

Банк Китаю є третім банком, що належить державі, який збільшує гроші у фондах на готових ринках Гонконгу. Протягом останніх декількох років в Банку Китаю сталося багато скандалів

#img_left_nostream#18 травня 2006 року Банк Китаю вніс до гонконгської фондової біржі US$9.9 мільярдів Initial Public Offering (IPO) [початкова відкрита пропозиція (перший продаж акцій компанії широкій публіці; оскільки на перший продаж зазвичай пропонуються акції невеликих, молодих компаній, ризик по цих акціях досить великий)].

Проте, за словами економічних експертів, це вказує на наступаючий крах фінансової системи Китаю. Банк сподівається подолати кризу, збільшивши капіталовкладення за кордоном.

Bank of China (Банк Китаю) планує продати приблизно 25.5 мільярдів акцій по всьому світу за ціною 2.5-3 гонконгських доларів (біля US$ 0.32-0.39). Тільки 5% з 25.5 мільярдів акцій (1.278 мільярдів акцій) будуть продані Гонконгу.

Банк Китаю є найбільшим банком серед чотирьох китайських банків, що належать державі . Після China Construction Bank і Bank of Communication Банк Китаю є третім банком, що належить державі, який збільшує гроші у фондах на готових ринках Гонконгу. Протягом останніх декількох років в Банку Китаю сталося багато скандалів, включаючи звільнення його президентів, Ван Сюебінь і Лю Цзіньбао, за величезні хабарі.

Банк Китаю також має величезну кількість непогашених боргів, і втрати державного майна. Експерти підозрюють, що банк наближається до банкрутства. Китайський експерт і головний редактор гонконгського журналу «Open Magazine» пані Цай Юнмей заявила, що китайські банки, які належать державі, бажають подолати кризу за допомогою підвищення фондів на ринках за кордоном. Вона сказала: «Ці банки вже банкроти, оскільки китайський уряд не допомагає їм.

У Китаї багато економічних операцій диктуються урядом, і ці банки можуть триматися, маючи при собі гроші, зароблені народом. Хоча ці банки все ще діють в Китаї, але вкладення в них грошей є дуже ризикованим. Мета IPO на фондовій біржі Гонконгу є бажанням звалити ризик на ринки за кордоном».

Пані Цай сказала: «Я вважаю, що криза китайського уряду почнеться із сфери фінансів». Проте голова Банку Китаю Сяо Ган стверджує, що банк добре працює, досягає успіху в фінансуванні і має хороше майбутнє. Пані Цай не згодна з Сяо. Вона стверджує, що деяким членам КПК не можна довіряти. КПК взагалі не гарантує інвесторам якої-небудь безпеки від розорення. «Всі ми знаємо, що КПК здатна створювати помилкові цифри. Її статистика настільки приголомшуюча, що ніхто вже не вірить цим цифрам.

Дані банку про IPO є ненадійними; володіння такими акціями, насамкінець, може привести до небезпеки». Пані Цай нагадує інвесторам, що вони можуть отримувати прибуток тільки короткий час, але якщо це затягується на довгий час, то ризик розорення дуже високий. Вона сказала: «Багато китайських підприємств, що належать державі, які займалися на ринку Гонконгу; всі вони мають проблеми. Їх фінансові звіти сфабриковані і не передають достовірну картину ревізії. Оскільки вони належать державі, люди, які купили їх акції, вважають, що китайський уряд підтримає їх. Проте фактично, багато хто з моїх друзів втратив свої гроші, інвестуючи в китайські компанії, що належать державі».

Пані Цай вказала, що через змову між банками і комуністичним режимом Китаю, навколо китайських банків продовжуються скандали, включаючи і Банк Китаю. Явним прикладом може послужити випадок з Ван Сюебінь, колишнім президентом Банку Китаю. Ван привласнив велику кількість майна, що належить державі. Коли вибухнув скандал, його просто перевели в Construction Bank of China без всяких звинувачень у злочині. Багато замішаних в скандалі з Ван Сюебінем, також привласнили державні мільйони, включаючи тайваньську кінозірку Лю Цзясин, і вони досі продовжують вести бізнес в Китаї.

Пані Цай сказала: «Ці люди перетворили державне майно на свою власність. Але ніхто не був за це звинувачений. Це є проблемою управління і контролю». Пані Цай згадала інший класичний випадок. Лю Цзіньбао, президент гонконгського відділення Банку Китаю, «нелегально брав у борг великі суми з фонду державних підприємств. Проте гроші до фонду ніколи не поверталися».

The Epoch Times (Великая Эпоха)