У Національному прес-клубі Вашингтона було оприлюднено запис свідчень колишньої дружини чоловіка, який вилучав органи у практикуючих Фалуньгун.
Нижче наведено свідчення свідка, жінки, що назвала себе Аньне; її розповідь була зафіксована на папері зі звукозапису.
Вона надала інформацію про табір смерті Суцзятунь. Аудіозапис з її свідченнями як свідка був прослуханий під час прес-конференції, яку провела "Велика Епоха" 13 квітня 2006 року в Національному прес-клубі у Вашингтоні, округ Колумбія.
"Мене звуть Аньне. Раніше я працювала в Центрі комплексного лікування тромбозів китайської та західної медицини провінції Ляонін. Я розкрила існування концентраційного табору, прихованого усередині лікарні.
Моя робота була пов’язана зі статистикою. Мій чоловік працював хірургом в тій лікарні. Даруйте, що не змогла прийти на сьогоднішню прес-конференцію. Останні декілька років я рятуюся від реальної загрози моєму життю. Коли мій чоловік вирішив припинити вилучати органи у практикуючих Фалуньгун, його мало не вбили представники якоїсь організації у Китаї.
Ми з чоловіком працювали в тій лікарні з 1999 по 2004 рр. Він вилучав органи у практикуючих Фалуньгун. Він був нейрохірургом. Його обов’язок полягав у вилученні рогівки у живих практикуючих Фалуньгун. Я розкрила жахливу інформацію – в цій лікарні у великої кількості живих практикуючих Фалуньгун вилучали органи, такі як печінка та рогівка. Деякі практикуючі все ще дихали після того, як у них вилучили органи проти їх волі, але їх все одно відправляли в кремаційну піч лікарні.
Піч в котельні лікарні використовували також як кремаційну. Деякі практикуючі були слабкими, а інші були здоровими та міцними. Оскільки поліція викрадала цих людей без ордера на арешт, у них не було з собою ніяких документів. Таким чином, жоден практикуючий Фалуньгун не вийшов звідти живим. Там у декількох тисяч практикуючих Фалуньгун брали і нирки, і рогівку, і шкіру, а їх тіла спалювали, щоб знищити докази.
Центр комплексного лікування тромбозів китайської та західної медицини провінції Ляонін знаходиться за адресою 49 Xuesong Road, Sujiatun, Shenyang City, Liaoning Province. Це перша головна лікарня у Китаї, що спеціалізується на лікуванні серцевих та церебрально-васкулярних хвороб. Ця лікарня складається з лікарні по навчанню традиційній медицині в провінції Ляонін та центру лікування тромбозів у Шеньяні. Тільки там є…
Частина персоналу лікарні знає, але вони… Багато хірургів беруть участь у таких операціях по вилученню органів таємно. Деякі співробітники не насмілюються розкрити цю таємницю, навіть коли вони знають про неї. Вони уникають говорити про це, оскільки не хочуть, щоб їх убили. Більшість практикуючих Фалуньгун надходило з в’язниці Дабей, примусового трудового табору Масаньцзя та інших в’язниць Шеньяна.
Інших викрадали у парках або прямо з їх домівок. Їх викрадали, тому що вони відмовлялися відректися від своєї віри у Фалуньгун. Поліція не оформлювала ордерів на арешт, та їх рідні не знали, коли їх заарештовували. Оскільки, відповідно до політики китайського комуністичного уряду, вбивство практикуючого Фалуньгун не мало ніяких правових наслідків, смерть практикуючого Фалуньгун у китайській каральній системі була просто нічим.
Вбиваючи практикуючих Фалуньгун, китайська компартія говорила залученому в цю справу персоналу лікарні, що практикуючі Фалуньгун були на межі смерті, оскільки вони піддавалися насильству, вони були страчені за кримінальні злочини або стали схибленими через практику Фалуньгун.
Болісно згадувати минуле. Ціна на живі людські органи набагато вища, ніж на ті, які вилучили з мертвих тіл. Після вилучення живих органів деякі практикуючі Фалуньгун залишалися живими і ще дихали, але деякі тіла відразу кидали в кремаційну піч. Не залишалося ніяких слідів від їх тіл. Іноді хірурги зашивали розрізи та просили родичів [жертви] або представників родичів підписати договір, за яким тіло підлягало спалюванню.
Деякі родичі поняття не мали про те, що якісь органи були видалені. Більш того, деякі практикуючі, які надійшли з в’язниці, мали дуже хороше здоров’я. Але їм вводили психотропні препарати, які завдавали тяжкої шкоди їх центральній нервовій системі. Потім їх переводили в концентраційний табір Суцзятунь для додаткових тортур, поки в них не вилучать органи та їх тіла не будуть спалені. Деякі практикуючі були дуже слабкими, а інші були дуже здоровими та сильними.
За останні декілька років багато з них було викрадено. У них з собою не було ніяких документів. Вони були такі нещасні. Я дізналася про це у кінці 2003 року. У той час мій чоловік став розсіяним та знаходився неначе у трансі. Він робив це роками, але ніколи не розповідав мені про це. Він тримав це у таємниці. У нього часто траплялися нічні кошмари, він прокидався з жахом і криком. Він тупо дивився в екран телевізора.
Коли я або дитина торкалися до нього, він скрикував. Я думала, що він ненормальний. У цей час я почула, як деякі колеги говорять про це, оскільки в нашому Бюро Охорони здоров’я багато людей працюють разом і у наших друзів теж є друзі з цього кола. Був вже 2003 рік. Пройшло вже близько двох років з 2001 по 2003. У мене пішло близько двох років на те, щоб з’ясувати, що чоловік, який спить поряд зі мною, такий мерзотник. Я не могла це витерпіти. Я примусила його піти з роботи, і він погодився.
Але те, що він пішов з роботи, поставило його в смертельну небезпеку. Через це моя сім’я вирішила виїхати за кордон. Мій чоловік сказав мені: "Ти поняття не маєш про мої муки. Ці практикуючі Фалуньгун були живими. Все було б нормально, якби ми брали органи з мертвих тіл, але ці люди були дійсно живими". Ці речі робилися таємно. Хірурги, що брали участь у цьому в нашій лікарні, були інтернами, направленими з інших лікарень.
Оскільки уряд не захищає життя практикуючих Фалуньгун, їх життя ні в що не ставиться. Лікарі-інтерни використовували тіла практикуючих Фалуньгун для експериментів. Багато таких лікарів-інтернів приходило до нас у лікарню, а також і наша лікарня направляла своїх інтернів у інші лікарні. Деякі лікарі мучилися після того, як робили це. Деяких переводили в інші місця. Деякі міняли своє ім’я та переїздили абикуди.
Деякі виїжджали за кордон. Деяких, можливо, убили, щоб прибрати свідків. Співробітники нашої лікарні таємно називали котельню – піччю "спалювання". Правда, мені так боляче, коли я іноді думаю про це. Це дуже жорстоко. Адже місія лікаря рятувати людей від смерті та лікувати поранених, але там… У мого чоловіка була звичка вести щоденник. Був такий запис у щоденнику. Коли пацієнт знепритомнів, він ножицями розрізав його одяг. З кишені випав пакет. Мій чоловік розкрив його і виявив там коробочку.
У коробочці лежав амулет на щастя з символікою Фалуньгун і записка. У записці: "З днем народження, мама". Мій чоловік був абсолютно спустошений. У Китаї багато лікарень, які займаються цими справами. Таємно вони вилучили органи у багатьох живих практикуючих Фалуньгун.
Коли наші робочі котельні тільки почали там працювати, вони були бідними. Через деякий час вони накопичили велику кількість наручних годинників, каблучок та намист. Вони зняли ці цінності з практикуючих Фалуньгун перед тим, як кинути їх в кремаційну піч. За словами співробітників нашої лікарні, деяких практикуючих кидали у піч до того, як вони помирали. Бідні практикуючі Фалуньгун. Мені так шкода. Щодня я мучуся, відчуваючи провину. Якби я змогла раніше переконати свого чоловіка кинути це, можливо, багато практикуючих залишилося б живими.
Я знаю, що багато практикуючих Фалуньгун знаходяться в ув’язненні в багатьох лікарнях у Китаї. Сподіваюся, що ці злочини будуть швидше розкриті міжнародним співтовариством, щоб можна було врятувати тих, хто залишився. Сподіваюся, моя сім’я та родичі зможуть почути мої свідчення. Я розлучилася з чоловіком, тому що я не можу прийняти той факт, що мій чоловік вилучав органи у практикуючих Фалуньгун.
Я сама дуже травмована та спустошена. Якби мій колишній чоловік не сказав мені, що він вилучав органи у живих практикуючих Фалуньгун, я б не повірила в це. Я не є практикуючою Фалуньгун. Говорячи тут, я не знаходжуся на такому високому ступені моральності, як практикуючі Фалуньгун. Але, як китаянка, що має совість, я дійсно відчуваю провину останні декілька років.
Я думала розповісти про це у Китаї, але багато людей у Бюро Охорони здоров’я, хто знає про це, не погодилися зі мною. Вони сказали мені, якщо я розкрию це, то мене і мою сім’ю вб’ють. Це державний злочин. Я знаю, що ця держава скоює ці злочини. Знаю, поодинці я не зможу змінити це, але знаю, що багато лікарів перестануть це робити. Я щиро сподіваюся, що ці лікарі після того, як вислухають мої щирі свідчення, діятимуть за совістю.
Також сподіваюся, що це питання буде швидко вирішене. Я не критикую Китай. Я зовсім не хотіла критикувати Китай, але саме китайський уряд був причиною цього. Сподіваюся, вони дадуть щиру відповідь тим людям без совісті. Дякую вам".
17 квітня 2006 р.
Leave a Reply