Берлінський кінофестиваль закінчився, але як і після будь-яких змагань, лише за декілька днів усвідомлюєш, що крім матеріальної винагороди (отриманої чи такої, що залишилась бажаною) привезено дещо більше.
На доопрацюванні найчастіше залишається фінансова сторона української кіноіндустрії. Навіть бюджет позапланованого „шедевру” „Тарас Бульба”, з французьким актором Депардьє у головній ролі, ще невизначено. Планувалося, що і Франція, і Польща, й Україна виділять кошти, але хто, коли і скільки – досі не відомо.
Фінансового доопрацювання, але зовсім в інших розмірах, потребувала ще одна українська стрічка. „Штольня”. Українському трилеру режисера Любомира Ковальчука не вистачало мільйона гривень до фінального „виходу”: що ж, таке воно – болюче питання фінансування вітчизняного кінематографу.
З професійними кадрами проблем не виникало. Досвідчені майстри, які творять за власною ініціативою – такі люди серед нас присутні, а кіноуніверситети повільно, але впевнено готують нове покоління, яке зможе забезпечити зірковий склад акторів.
Чудова літературна основа фільму завдячує вмілому автору. Показати словами історію – важко, але можливо. Супербестселер Мішеля Уельбека – приклад того. А от стрічка німецького режисера Оскара Рьольєре „Елементарні частинки”, розчарувала суддів та глядачів Берлінале.
Кінематографічна напруга, переконливе емоційне наповнення, мета – доставити певне послання глядачеві – це невід’ємні штрихи успішної стрічки. Все це знають і обов’язково прийняли до уваги Степан Коваль і Олександр Шапіро, чиї роботи беруть участь в 56-му Берлінському фестивалі. Адже сама участь вже є свідченням того, що український фільм – цікавий. Наш кінематограф зараз у стадії „пошуків”, і як тільки знайде „нестачу” – шедеври українського кінематографу з’являтимуться частіше.
Leave a Reply