13 січня 2006 року жителі Латвії згадували події січня 1991 року. Це був час, коли пройшло всього лише вісім з половиною місяців з моменту оголошення Парламентом Республіки про вихід Латвії зі складу Радянського Союзу. Комуністичний режим, нездібний визнати природне прагнення людей до духовної і фізичної свободи, демонстрував до найостаннішого моменту властиві йому тоталітарні методи поводження з громадськістю.
13 січня 2006 року жителі Латвії згадували події січня 1991 року. Це був час, коли пройшло всього лише вісім з половиною місяців з моменту оголошення Парламентом Республіки про вихід Латвії зі складу Радянського Союзу.
#img_left#Комуністичний режим, нездібний визнати природне прагнення людей до духовної і фізичної свободи, демонстрував до найостаннішого моменту властиві йому тоталітарні методи поводження з громадськістю.
У ніч 13 січня 1991 року о 4 годині ранку по Латвійському радіо прозвучало звернення до жителів Латвії із закликом збиратися у центрі міста. Метою повідомлення було не дати повторитися сценарію, розіграному у сусідній з Латвією, колишній радянській республіці, Литві: вдень радянські танки атакували Литовський парламент, а також захопили радіо, телеграф і телебачення. При цьому загинуло 14 литовських громадян.
Литва – сусідня до Латвії держава, приблизно в той же час що і Латвія оголосила про свою незалежність. 13 січня 1991 року в столиці Литви, місті Вільнюсі, реакційні сили практично вже мертвого радянського режиму зробили спробу озброєного захоплення влади. Люди, які наново отримали свободу, вийшли на захист проголошених народом цінностей. У загибелі литовських громадян був визнаний винним міністр внутрішніх справ, який направив для захоплення телецентру внутрішні війська міліції. Він був засуджений на термін 15 років позбавлення волі, що закінчувався 17 січня 2006 року. Оскільки дана дата випала на вихідний день, він був випущений 13 січня, у віці 78 років.
Коли вільнюські події отримали трагічний розвиток, жителі Латвії в єдиному пориві встали на захист досягнутих свобод. У центрі міста, де розташовувалися державні установи, стали рости барикади з бетонних блоків, металу і балок (спиляного лісу). Для запобігання можливому просуванню бронетехніки, вулиці міста були блоковані важким автотранспортом, сільгосптехнікою. Водії вантажівок випустили повітря з коліс своїх машин, щоб їх неможливо було відбуксирувати. Після радіо звернення, що прозвучало, жителі Латвії ясно зрозуміли – комуністичний режим намагається узяти озброєний реванш і повернути собі владу. Приблизно з шостої ранку на набережній Даугави, в центрі Риги стали збиратися люди. Вранці, 14 січня 1991 року в центрі міста зібралося близько 700 000 чоловік. У Латвії на той час число жителів перевищувало лише 2 мільйони чоловік.
У подальші декілька днів озброєними формуваннями були зроблені спроби захоплення державних установ – загоном міліції особливого призначення ОМОН, які самі були обдурені комуністичними ідеологами. В ході зіткнень загинуло декілька мирних жителів Латвії, серед яких були школяр і два кінооператори.
Час барикад продовжився до 27 січня 1991 року. Це було ще одним кроком на шляху звільнення Європи від комуністичної ідеології.
Днями в Ризі – столиці Латвії, – учасники пам’ятних подій ділилися своїми спогадами між собою, своїми дітьми та онуками.
У інтерв’ю з Майга Гуна Якобсоне, наш спеціальний кореспондент попросив в декількох словах розповісти про події 1991 року.
У відповідь на його прохання Майга Гуна Якобсоне сказала: «Це фактично почалося з 1988 року, коли ми почали рух Зелених, тому що людям набридло, що треба вивчати всі ці партійні гасла. Ну, просто, людям набрид режим. Ми тоді сподівалися на Бога і самі робили що могли. Сподіватися на Бога… якщо у людини думки чисті, якщо він хоче зберегти свою культуру, свою націю – Бог буде з ним! Ще в радянські часи було відомо, що, коли нації повернуться до свого коріння, тоді закінчаться усі війни».
Спеціально для «Великої Епохи» з Латвії – Ерікс Валінієкс та Анатолій Поліщук.
Leave a Reply