Ввійшло вже у стійку добру традицію в місті княжого Лева проводити осіннє свято книжкових урожаїв, що не має собі рівних з-посеред собі подібних на теренах нашої країни, і хтозна котра з сусідніх хоч колись перевершувала за такими показниками як півтьми видавництв, сотнею менш заходів, а книг на цей раз була загалом якщо й не тьма-тьмуща, то принаймні десята частина з неї.
Ввійшло вже у стійку добру традицію в місті княжого Лева проводити осіннє свято книжкових урожаїв, що не має собі рівних з-посеред собі подібних на теренах нашої країни, і хтозна котра з сусідніх хоч колись перевершувала за такими показниками як півтьми видавництв, сотнею менш заходів, а книг на цей раз була загалом якщо й не тьма-тьмуща, то принаймні десята частина з неї.
Одними лише книгами далеко не обмежувалися: тут вам аудіо- й відеопродукції (порядку 2% від загального числа стендів), тут вам поздоровчі листівки на всі випадки життя, стильні настінні календарі і футболки та значки з найрізноманітнішими гаслами (що особисто мене втішає — натрапляв дуже зрідка), тут і фото та замальовки (загалом — 4 такі вернісажі). Ось тому напевне й офіційне найменування торжества, що відбувалося цьогоріч у Львові в числах 14—18 вересня уже 18-ий раз — «Форум видавців», не буде помилкою назвати «Ваш форум – форум Львова» (до речі, у назві офіційного сайту присутнє слово «bookforum»), «Форум Слова» або «Форум читачів».
Усі ці 5 днів утримувалася напрочуд тепла сонячна погода, і тут мовби сама по собі виринає думка, що саме доброзичлива атмосфера одного з наймасовіших свят якимсь чином впливала на рішення «небесної канцелярії». Навіть місяць потому приємно згадати подію, яка хоч і спричинена потребами бізнесових кіл, проте, мінімально насичена духом сухого меркантилізму. І на виставковій експозиції (Палац Мистецтв з прилеглим до нього двориком поблизу Палацу Потоцьких), і на книжковій ярмарці (проспект Свободи), і на всіх інших заходах (ще 30 пунктів центральної частини міста) природня невимушена посмішка була звичайним явищем на обличчях присутніх там людей.
Заходи — найрізноманітніші; як то у Львові прийнято говорити з наголосом на другий склад «і до кольору, і до вибору». Малеча й та могла би за великого бажання чергувати на спеціально облаштованому майданчику щодень по 7 годин поспіль: для дітей проводилися належним чином обмірковані сюжетні турніри.
Варто зазначити, що на таких літературних міроприємствах зазвичай не бракує ігрових моментів і дорослим. Викликає теплу хвилю у душі (а якщо був би поціновувачем кондитерії, то міг би відчути й фізичну насолоду: про це — згодом) спомин, як виявився учасником гри, організованої під час презентації нового роману Сюзанни Коллінз «У вогні». Проходячи повз стенд видавництва «Країна мрій» і почувши краєм вуха запитання щодо сутності голоду, про який іде мова в попередньому романі цієї письменниці «Голодні ігри», я вирішив-таки висловити власну версію з цього приводу. Причому не просто версію, а в певному розумінні тест щодо всього процесу. «Голод на моральні цінності», — кажу. — І ведуча шоу гідно оцінила мою відповідь нарівні з відповіддю співучасниці про звичайний фізіологічний голод… В результаті гри, призу якоїсь із вищеозначених книг ніхто з нашого гурту знавців сучасного трилеру так і не виборов (бо не виявилося з-посеред нас вправних кидачів дротика по мішенях), та солодкого гостинця отримав кожен гравець.
Натомість менш-більш справжнім призерством можу пишатися як учасник конкурсу на краще запитання під час презентації альманаху літклубу «Маруся»: крім того, що мені усно повідомлено було про півтьмяний наклад брошурки «Літня літературна школа», ще й отримав новенький примірник. А в ньому — твори аж 27-и письменників та письменниць на небагато-немало восьми десятках сторінок, і на останній із них темним по світлому теж видрукувана відповідь на моє конкретне запитання. Втім, аналогічна пам’ятка тепер напевно що прикрашає книжкову поличку кожного, хто лиш був присутнім на її презентацїї й виявив при цьому крихту допитливості.
Щодо традиції проведення Форуму органічним видається питання: чому саме у Львові? Як на мій поверхневий погляд тому, що в цьому місті шанують усе на білому світі — лиш воно явно би не заважало життю галичан. Ось, наприклад, росте зі стіни деревце — нехай собі, до певних розмірів, звичайно, ніхто його й не помічає. Або довга-предовга вулиця без підстав достатньо вагомих закінчується раптом… тупиком: десь-інде може вже і зчинили би ґвалт-крик: не по-сучасному мовби, перебудовуймо давай! А тут усе тихо-мирно: так було, є — то чом би не бути й надалі?
Проте ці нюанси надто малозначимі в порівнянні з тими унікальними з-посеред українських міст архітектурними, культурними та, зрештою, ментальними особливостями, які роблять Lemberg-Leopolys-Lvo’v… вкрай привабливим для жителів центру, півдня, заходу й півночі Європи. Натомість вихідців зі Східної Європи чи їх нащадків і самій неофіційній столиці Західної України не позичати. Тож навіть лиш через це нітрохи не дивно, що з-поміж іншомовних найменувань найбільше виявлялося російською. Принагідно слід зауважити, що протягом ряду літ видавці з Росії відзначаються зразковою організованістю: вони готують просторий спільний стенд «Книжки Росії» і під тим же ж брендом — сумісну програму заходів. Цьогоріч їх нараховувалося 22. З-посеред інших найпромовистішими назвами виділяються такі як:
- презентація серії книг «Історія сталінізму»;
- дискусія з Арсенієм Рогінським «Звідки ми дізнаємося про історію?»;
- круглий стіл «20 років без СРСР»;
- публічна лекція Геннадія Бурбуліса «Політософія гідності: „Людина-Влада-Свобода“ як граничні підстави духовної ситуації 2011 року»;
- круглий стіл «Архіви для суспільства» (проводився у приміщенні музею «Тюрма на Лонцького», де свого часу були й катівні КДБ).
Також на Форумі мали місце заходи, організовані письменниками й видавцями з Білорусі, Казахстану, Конго, Нігерії…
А що Світ Мистецтва єдиний і нероздільний — засвідчують концертні виступи, театральні постановки…
Наприкінці хотілося би висловити спільну радість тих, кому при нагоді вдалося виблагати погляди хоч дещо і чужі, проте до власних дуже близько схожі. Проблематика дефіциту в наш час на соціальних нивах толерантних (не диктаторських!), співучасливих (не егоцентрично-упереджених!) поглядів оточуючих нас людей (іншими словами, нас із Вами) навіяна мені 18-річним тернопільським дописувачем «Літньої літературної школи» Юрієм-Антіном Вітяком, за віщо висловлюю йому окрему подяку.
|
“Щодо традиції проведення Форуму органічним видається питання: чому саме у Львові? Як на мій поверхневий погляд тому, що в цьому місті шанують усе на білому світі — лиш воно явно би не заважало життю галичан” |
Щоб усунути й у власному дописі бодай одну неясність, доводжу до відома вельмишановного читача, очі якого (не важливо, з якою мірою зацікавленості) пробігли до цього пункту: слово «тьма» вживалося у значенні притаманного давьослов’янській мові числівника, що означав «тисяча». А найдостеменніше про трактування, походження різних фонем можна дізнатися певне що з Вікіпедії: серед інших інформаційних матеріалів, що їх люб’язно пропонували кожному відвідувачу книжкової експозиції (як-от: програма Форуму, кишенькова туристична карта Львова…) при вході, була також і брошура з поясненнями принципових засад цієї – не буде помилкою сказати — найбільш широко доступної на наш час віртуальної енциклопедії. Так відбувається залучення свідомої громадськості до колективної співпраці заради загального збагачення. В даному випадку — інтелектуально-духовного (без якого що вже говорити про всі інші?). Не в останню чергу про означений аспект дбають організатори Форуму, а також їхні бізнес- та медіапартнери. Отож, якщо до наступної осені благих устремлінь не усохнуть ріки, то дочекаємось нових рядків про… чи ба- й безпосередніх зустрічей на Святі (Книги/книг?)!
І насамкінець не маю права не додати: теза, винесена в заголовок, зовсім не означає мого спротиву найвищій оцінці для Форуму. Отож, готовий визнати, що вдався до такого собі педагогічно-журналістського прийому, щоб жоден із читачів, який міг би похвалитися своєю причетністю до вищеокресленого Свята, раптом не зазнався, не дочитавши ще й до цих слів, а є ж і фото з підписами, й відео, які хоч на хвилю та варті певне що Вашої уваги:
Віктор Гаврилів. Велика Епоха, Україна