Усвідомлення нової форми зла

По-перше, система трансплантацій, що існувала раніше, була частиною кримінальної судової системи, тоді як видаляння органів у практикуючих Фалуньгун – ні.

Судова система Китаю навряд чи має право носити таку назву. Вона слідує політиці Комуністичної партії Китаю (КПК), і окремі страти часто відбуваються більшою мірою заради політичних цілей, аніж на законних підставах. Більш того, періодичні кампанії "важкого удару", які щорічно призводили до тисяч страт, поза сумнівом, є частиною системи терору, яка використовується КПК для управління Китаєм.

Судова система надає звинуваченим дуже слабкий захист, а її вироки часто довільні і несправедливі. Смертні вироки в Китаї ухвалюються за численні злочини з довгого списку, в який включені навіть комерційні правопорушення, такі, як розкрадання і контрабанда сигарет. Але все-таки, незважаючи на те, якою б помилковою не була ця система, серед страчених також є й ті, хто дійсно скоював злочини, причому іноді досить серйозні.

Послідовники Фалуньгун стали об’єктами видаляння органів не через те, що скоювали злочини. Вони не брали участі ні в яких судових розглядах. Їх засилали в трудові табори і в’язниці на основі адміністративного затримання, яке співробітники правопорядку можуть накладати без суду.

Вони були вибрані для видаляння органів за їх віру – через те, що вони практикують Фалуньгун. А видаляння органів – це частина запланованих зусиль для викорінювання цієї віри. За словами Едварда МакМіллана-Скотта, віце-президента Європарламенту, видаляння органів – це форма геноциду.

По-друге, оскільки колишня система видаляння органів є частиною кримінальної судової системи, вона відкрита суспільству тільки до певного ступеня. Родичів інформують про смерть ув’язнених, зазвичай, після страти.

Послідовників Фалуньгун утримують таємно, і, мабуть, за межами в’язниці нічого невідомо про місце перебування тих із них, кого відібрали для видаляння органів. Їхні сім’ї не обізнані про їх місцезнаходження і їм нічого не повідомляється про смерть їхніх рідних після процесу видаляння органів. Вони просто зникають.

По-третє, в колишній системі видаляння органів ув’язнених страчували до того, як їхні органи були витягнуті; зазвичай це робилося за допомогою пострілу в голову.

У випадку з послідовниками Фалуньгун видаляння органів у них саме собою є формою проведення страти. Звіти, які ми маємо, говорять про те, що стосовно послідовників Фалуньгун застосовують малі дози анестезії для того, щоб заощадити витрати на їхій страті. Можна припустити, що вони вмирають, відчуваючи сильний біль.

По-четверте, масштаб здійснюваних сьогодні операцій з пересадки органів набагато більший, ніж будь-коли раніше. Тоді як Китай щорічно займає перше місце в світі за кількістю страт, їх кількість трохи збільшилася з початку переслідувань Фалуньгун у 1999 р. Проте кількість операцій з видаляння органів різко зросла. Офіційна статистика операцій з трансплантації печінки це підтверджує.

За період з 1991 по 1998 рр. в Китаї було проведено 78 операцій з пересадки печінки. Репресії Фалуньгун почалися в липні 1999 р., і лише в цей рік кількість трансплантацій печінки склала 118 – більше, ніж за попередні сім років. До 2003 р. кількість пересадок печінки перевищила позначку 3 000.

Колишня система видаляння органів надала КПК готову інфраструктуру, яку можна було використовувати проти практикуючих Фалуньгун. Але чому мішенню виявився саме Фалуньгун? І як ці злочини могли взагалі статися? Для того, щоб зрозуміти причини видаляння органів у практикуючих Фалуньгун, нам потрібно розглянути його місце в рамках репресій Фалуньгун.

*****

Дозвольте мені почати наші міркування з невеликої передмови про те, що таке Фалуньгун. Впродовж тисяч років невід’ємною частиною життя китайців були різні практики вдосконалення тіла, розуму та душі, відомі, як "цігун". Фалуньгун – одна з таких практик.

Послідовники Фалуньгун керуються принципами Істина, Доброта, Терпіння у своєму повсякденному житті, а також виконують п’ять нескладних медитативних комплексів вправ. Достовірно відомо, що ця практика приносить велику користь і фізичному, і психічному здоров’ю. Практикуючі Фалуньгун швидко позбавляються від усіх хвороб, знімають стреси, покращують стосунки з членами своїх сімей і колегами по роботі, а також знаходять глибше розуміння сенсу життя.

Після того, як практика вперше була представлена публіці в травні 1992 р., вона швидко поширилася з вуст у вуста, нарахувавши в 1999 р. близько 100 млн. своїх послідовників.

Після того, як кількість послідовників учення Фалуньгун перевищила кількість членів компартії, Цзян Цземінь, що займав пост глави КПК в 1999 р., відчув загрозу своїй владі через популярність Фалуньгун. Кажучи докладніше, він боявся того факту, що велика кількість високопосадових членів партії практикували Фалуньгун.

Згідно з даним Інформаційного Центру Фалунь Дафа, сім’ї декількох членів Постійного Комітету Політбюро – семи найбільш впливових діячів Китаю – займалися Фалуньгун; окрім цього, деякі інші члени цього комітету читали головну книгу Фалуньгун – "Чжуань Фалунь". Цзян злякався, що партія може втратити владу над свідомістю китайців, які знайшли духовну незалежність в мирній практиці Фалуньгун.

20 липня 1999 р. Цзян Цземінь розв’язав репресії проти Фалуньгун. Прийнявши до уваги колишній досвід придушення КПК свого народу, він самовпевнено заявив, що Фалуньгун буде знищений за три місяці.

Я хотів би відзначити три особливості цього переслідування: по-перше, воно було розпланованим і всестороннім; по-друге, КПК обчорнила і зганьбила практикуючих Фалуньгун; і, в третіх, компартія не гребувала найжорстокішими тортурами, якнайгіршим чином ставлячись до  послідовників Фалунь Дафа.

Стаття, опублікована в The Washington Post у 2001 р., наочно роз’яснює, як китайська влада "санкціонувала систематичне застосування насильства проти групи людей, організувавши систему класів з "промивання мозку" і доклавши титанічних зусиль для винищування послідовників Фалуньгун у всіх житлових районах і на робочих місцях".

Перед початком репресій Цзян Цземінь заснував надсудовий каральний орган – "Офіс 610", чиїм завданням є "знищення" Фалуньгун. "Офіс 610" прагне розпізнати всіх до єдиного послідовників Фалуньгун і змусити кожного з них зректися практики.

The Washington Post пише про те, що КПК використовує тристоронній підхід: жорстокість, пропаганда та ідеологічна обробка. Насильство здійснюється у в’язницях, трудових таборах і центрах "Промивання мозку". За оцінками Інформаційного Центру Фалунь Дафа, арештовані сотні тисяч практикуючих Фалуньгун.

Дозвольте мені навести невеликий приклад пропаганди, що використовується для нападок на Фалуньгун. Я процитую уривок статті з газети "Сіньхуа" за вересень 2003 р., наданий ВВС. Сіньхуа – офіційне інформаційне агентство комуністичного режиму Китаю, що задає тон всім ЗМІ в країні."Народні маси все більше дізнаються про єретичну природу Фалуньгун, що йде проти науки, людяності, суспільства і потворні риси… [Фалуньгун], виражені в нанесенні шкоди людським життям і спричиненні лих для країни і людей. Населення свідомо кинулося в боротьбу з Фалуньгун…" По всій країні всі переслідували "Фалуньгун", немов щурів, що перебігають вулицю".

Ситуація, коли китайські громадяни переслідують послідовників Фалуньгун, ніби ловлять щурів, нагадує мені нацистську пропаганду дискримінації (обчорнили) євреїв. Насправді, деякі експерти в Китаї відзначили, що з часів "Бійні на площі  Тяньаньмень" у 1989 р. пропаганда КПК стала схожою на нацистську пропаганду "крові і землі" 1930-х рр.

У центрі цієї пропаганди стоїть вихваляння патріотизму. Нападки на Фалуньгун зображують його таким, що служить антикитайським силам і протистоїть Китаю. Відповідно до КПК, бути патріотом означає зневажати Фалуньгун.

Таке знеславлення відкриває двері жорстокому поводженню.

Пані Чень Цзисю з Вейфана померла від тортур 21 лютого 2000 р. Тисячі практикуючих Фалуньгун померли від тортур. За даними Інформаційного Центру Фалунь Дафа, встановлено 2 932 випадки смерті. Минулого року колишній посол в Китаї Марк Палмер оцінив, що кількість смертей в результаті тортур знаходилася в межах 10 тисяч.

В державних архівах немає записів про ці випадки смерті, і цю інформацію іноді буває дуже важко дістати. Ми знаємо подробиці загибелі пані Чень із статті Яна Йонсона, опублікованої в журналі Wall Street Journal і яка отримала Пулітцерівську премію. Він описав останні події її життя.

"Тієї ночі пані Чень привели назад в камеру. Після того, як вона повторно відмовилася залишити Фалуньгун, її побили поліцейською палицею, як повідомили троє ув’язнених, двоє з яких спостерігали за інцидентом, а третій мигцем побачив через двері. Її сусіди по камері чули, як вона проклинає поліцейських і говорить їм, що вони будуть покарані центральним урядом, як тільки їх дії будуть викриті".

Але послідовники Фалуньгун з різних частин країни неодноразово чують на свою адресу те ж саме, що співробітники в’язниці Вейфан сказали пані Чень, згідно з ухвалою центрального уряду, "ніякі заходи не можуть бути надмірними" в справі винищування Фалуньгун.

За словами двох увязнених, що підслуховували інцидент, побої триватимуть і припиняться тільки тоді, коли вона змінить своє мислення. "Ніякі заходи не можуть бути надмірними". У всьому Китаї поліція говорить практикуючим Фалуньгун що, незважаючи на те, що б вони з ними не зробили, якщо вони помруть, то їх смерть розцінюватиметься як самогубство.

Офіцери, що контролювали тортури пані Чень, отримали підвищення по службі. Влада застосовує сильний тиск на місцевих чиновників для прискорення ліквідації Фалуньгун. Ніхто не ставить питань про те, які використовуються методи для цього, і ті, хто добиваються результатів, винагороджуються просуванням по службі і підвищенням зарплати. Тих, хто не добивається "успіху", штрафують або понижують у званні.

Систематичний характер репресій надав китайській владі величезну кількість ув’язнених, які потенційно могли стати жертвами видаляння органів. КПК за допомогою пропаганди намагалася представити Фалуньгун ізольованою від суспільства групою людей, що є об’єктом для знущань. КПК в процесі незаконного переслідування цієї групи людей заохочувала використання крайніх заходів, щоб змусити практикуючих Фалуньгун відмовитися від практики.

У цьому контексті, видаляння органів просто є логічним продовженням репресій. Після всього цього, якщо уряд закриває очі на вбивство людей, при якому вони жахливо страждають, тоді чому б кому-небудь не вирізати у них органи і трохи на цьому не заробити?

Звичайно, можливість отримання великої вигоди сприяла зростанню масштабів видаляня органів. Залучені великі гроші. Нирка продається за 56 тис. доларів США, а печінка – за 100 тис. Гроші, що заробляються клініками на продажу органів, розподіляються по всій системі, так що кожен, хто бере участь у видалянні органів до самого кінця, отримує свою частку. Всі збагачуються.

*****

 

Проте, той факт, що лікарі, які беруть у цьому участь, можуть отримувати з цього певну вигоду, не відповідає на питання, яке, як я знаю, ми всі ставимо: як можуть лікарі, що давали клятву застосовувати свої знання тільки для підтримки здоров’я інших, можуть  охоче брати участь у таких злочинах?

Китайський адвокат-правозахисник Гао Чжишен, який, здається, християнин за віросповіданням, представив дослідницький звіт про репресії Фалуньгун. У висновку доповіді він говорить: "У чому наша система потерпіла невдачу? Вона породила так багато розгнузданих державних службовців, які живуть серед нас, яких ми утримували, яких, як і нас, виховували їх батьки і у яких також були свої сім’ї! Трагічний досвід… [практикуючих Фалуньгун] повністю показує, що в нашому суспільстві є група чиновників, які наполегливо нехтують моральними цінностями людського суспільства і постійно використовують методи, що суперечать фундаментальній людській моральності і природі людини. Вони крадькома замишляють свої брудні справи, що грунтовно руйнують людську природу, моральні засади, доброту і совість нашої нації". Ми повинні зрозуміти, що в Китаї знищуються "людська природа, моральні засади, доброта і совість".

КПК управляє Китаєм за допомогою терору і брехні. Вона несе відповідальність за вбивство близко 80 млн. чоловік.

Ніхто не може вбити 80 млн. чоловік просто через неуважність. З тих пір, як КПК захопила владу, її політикою були вбивства і масові вбивства.

КПК вбиває для того, щоб викликати у людей страх і нав’язати абсолютну віру в свої доктрини. Проте, незважаючи на те, скільки людей КПК вбила, вона знає, що їй необхідно змінювати свої доктрини, щоб утримати владу. Вихваляння селянством Мао Цзедуна ніколи не могло забезпечити країну засобами і озброєнням, необхідними для захисту Китаю від вторгнення ззовні. З часом КПК постійно демонструвала неспроможність своєї власної ідеології. Сама партія, спочатку заснована з метою вбивати капіталістів, тепер запрошує їх поповнити її ряди.

Результатом цих 57-річних вбивств стало те, що всі в Китаї бояться КПК, але ніхто, особливо члени КПК, не вірять у комунізм. Кінець кінцем, терор КПК служить тільки одній меті – підтримці тиранії і влади компартії.

В цей час, коли в Китаї ніхто більше не вірить у комунізм, КПК також впевнена, що ніхто не повірить і в щось інше.

Як і всі тирани, КПК украй заздрісна. Вона прагне зробити так, щоб ніяка віра, за винятком санкціонованої нею ідеології, не змогла завоювати серця китайців. З самої своєї основи вона намагалася викорінити буддизм, даосизм, конфуціанство і християнство. Позбавивши ці релігії їхньої колишньої сили, КПК залишила їм тільки зовнішню форму, що задовольняє лише вкрай малу частку духовних устремлінь китайців.

Переслідування Фалуньгун – лише частина нескінченної ворожості КПК стосовно будь-якої віри. Ця ворожість вирвала з коренем з китайців усі витоки традиційної моралі. Зараз в Китаї відсутня всенародна релігія, здатна стримати пристрасті людини і закласти фундамент суспільства.

Терор КПК неминуче надав китайцям незгладимий з пам’яті урок моралі – зрозуміло, негативний. Вона навчила всіх бути підозрілими, нікому не довіряти, ставити свої інтереси над усе і бути байдужими до страждань інших.

Єдина позитивна директива КПК за останні двадцять років – це заклик до своїх громадян ставати багатшими. Проте, як вважає Адам Сміт, людська душа навряд чи потребує того, щоб її закликали до наживи. У Китаї гонитва за багатством відбувається в такому масштабі, коли вже ніщо не стримує бажання набувати.

У китайській пресі систематично можна прочитати про підробку продовольства і ліків, що іноді приводить до летального результату. Промислові підприємства забруднюють навколишнє середовище в катастрофічних масштабах.

Будівництво і розробка родовищ супроводжуються конфіскацією будинків у міських і сільських мешканців без будь-якої компенсації. Населення розоряється, внаслідок чого забудовники і розробники здобувають небагато більші прибутки на своїх проектах.

Блискучі хмарочоси Шанхаю і Пекіна часто будувалися селянами, яким так і не виплатили зароблені ними гроші. Є несамовиті історії, коли перед завершенням будівництва споруди такі робітники, не бажаючи опинитися перед ганьбою повернення в свої села без гроша в кишені, кидалися вниз з найвищого поверху.

Гірничодобувна промисловість Китаю має найбільшу статистику нещасних випадків у світі, оскільки гірничодобувні компанії не витрачають достатньо коштів на забезпечення безпеки робітників.

Чиновники КПК займають лідируючі позиції в цій системі корупції, вони крадуть у всіх і кожного – минулого року повідомлялося, що понад 4 000 службовців КПК втекли з Китаю, прихопивши з собою десятки мільярдів доларів.

Коли китайський хірург дивиться в очі поки ще живому практикуючому Фалуньгун перед тим, як розрізати його на частини і вийняти його нирку, він просто вчиняє відповідно до норм поведінки, які, на нещастя, є загальноприйнятими в сучасному Китаї.

Коротше кажучи, широкомасштабне видаляння органів у живих практикуючих Фалуньгун, кінець кінцем, з’явилося наслідком впливу 57-річного правління КПК на серця людей.

Жах, який ми переживаємо з приводу видаляння органів, випробовує зовсім не наші сумніви, але саме добру природу в нас. Він примушує нас перевірити самих себе. Впродовж десятиліть ми, західні люди, вважали, що приносимо користь Китаю тим, що намагаємося збагатитися там якнайшвидше. Ми відчували себе дуже затишно, не знаходячи суперечностей між своєю безтурботністю і тим, що, як ми думали, було сприятливим для китайців.

Проте, той факт, що ми купуємо дешеву китайську продукцію, так само як мільярдні інвестиції до Китаю, не змінили суті КПК.

Едвард Макміллан-Скотт у своєму звіті для Європарламенту сказав, що "комуністичний режим в Китаї до цих пір залишився жорстокою, деспотичною і фанатичною системою".

І, нарешті, видаляння органів у живих послідовників Фалуньгун закликає нас усвідомити всю жахливість панування КПК над Китаєм.

Стівен Грегорі. Велика Епоха