За ці дні в класі вона побачила, що означає “відповідно до законів управляти державою”, вона бачила, як мати оголосила голодовку, і як її сильно били.
Батька Чжен, на ім’я Чжен Дацзін, часто арештовували, він був під наглядом міліції через те, що часто апелював до уряду. 4-го липня 2006 року пополудні Чжен Дацзін отримав звістку про те, що його збираються схопити й засудити до 4 років в’язниці. Користуючись моментом, коли пішов сильний дощ, йому вдалося сховатися від міліції.
15-го липня його дружину й дочку, які теж були під суворим наглядом міліції вже більше місяця, відправили до «класу з вивчення законодавства для не законних апелянтів». Начальником цього «класу» був заступник секретаря обкому повіту партії Лей Сяньчао.
Чжен Лінсянь каже, що вдень 19-го липня мама оголосила 3-денну голодовку на знак протесту проти їхнього затримання. Охоронці Пен Цзе й Чень Сяофей удвох витягли маму з ліжка, скрутили їй руки і протягнули по підлозі більше 20-ти метрів, від чого у мами на нозі утворилася рана, яка через сильну спеку потім почала гноїтися.
«Через рану мама не могла мити мій посуд і прати мій одяг, я робила все це сама».
Чжен Лінсянь розповіла: « У класі були наручники й кайдани. Якось один охоронець вирішив пограти зі мною. Він запитав, чи знаю я, як грати з наручниками, я відповіла, що не знаю. Тоді він узяв наручники і надів на мої руки. Я запитала, чи правда, що їх можна відкрити тільки за допомогою ключа, він відповів, що так, після чого, граючись, я одягнула наручники на нього, замкнула їх, схопила ключ і втекла. Йому довелося звати на допомогу інших охоронців, щоб відкрили йому наручники. Коли моя тітка прийшла провідати нас і принесла нам виноград, начальники не дозволили їй передати нам виноград і викинули його. Потім я побачила, що самі охоронці їдять фрукти і запитала, чому їм можна їсти, а нам не можна, на що вони відповіли, що той виноград був гнилим. За весь час перебування в цьому «класі» я жодного разу не їла фруктів. Охоронці постійно грали в азартні ігри. Їсти нам приносили дуже небагато, не давали м’яса».
Чжень провадить розповідь далі: «Під час ув’язнення охоронці стали примушувати мою бабусю Ху, яка була поміщена разом із нами, вищипувати траву на вулиці. Бабуся сказала, що на вулиці зараз дуже спекотно, що вона вийде пізніше, коли спека спаде, але охоронці не погодилися й почали силоміць тягнути її на вулицю.
Тато Чжен Лінсянь сказав співробітникові центру з прав людини, що цього разу вся наша сім’я з 4-х чоловік поїхала до Пекіна, щоб звернутися до уряду за допомогою, але нам ніхто не допоміг, і ми вирішили поїхати до вас. Щоб зекономити гроші, ми залишили тринадцятирічного сина в Пекіні, дали йому 13 пачок вермішелі швидкого приготування і 20 юанів.
Версія китайською: The Epoch Times (Велика Епоха)
Leave a Reply