Четвертий вимір. Найбільш спірні експерименти із часом (частина 2)

#img_right#Наукове співтовариство відкинуло ідею про час як про просту обставину або щось умоглядне й стало відносити його до матеріального світу.

«Кожна людина від народження й до смерті залишає за собою подвійний слід: звуковий і візуальний, своєрідне посвідчення особи, яке неоднакове  у кожного індивідуума. На основі цього ми сьогодні маємо умови знов побачити й почути найбільш видатних персонажів історії, відновивши їхній світловий і звуковий енергетичний слід».

Мабуть, нам, людям, ніколи не буде дозволено порушити границі абсолютної форми четвертого виміру. Але, імовірно, є можливим вловлювати енергію минулого й відтворювати візуально або у звуковій формі, як у випадку із загадковим хроновізором* Пеллегріно Ернетті (див. цитату вище). Це чимось нагадувало б подорож у часі, хоч і «нереальну».

Також існує теорія Ейнштейна, достовірність якої була практично доведена. Згідно з нею, для людини, яка переміщається зі швидкістю, близькою до швидкості світла, час майже не минав би. При поверненні до нормального життя для цієї людини минула б лише мить, тоді як у світі пройшли б сотні років. Це нагадувало б подорож у часі, вояж у майбутнє, хоч і «нереальний». Людина тільки використовувала б засіб для протистояння часові протягом багатьох років.

Насправді зухвало так, двома словами, говорити про час. Також неможливо підтвердити достовірність або недостовірність експериментів, що здійснювалися у світі людьми, яких спонукало прагнення керувати цією матерією. Усі ці досліди оточує ореол таємниці, тому що час сам по собі є таємничим. Також є вірогідність того, що ми ніколи не дізнаємося про проекти, що реалізовувалися під грифом «цілком таємно».

Багато людей б’ються об заклад, що технологія, завдяки якій можна відправляти людей крізь час, уже багато років, як була досягнута. Багато хто також вважає, що вона буде дуже швидко винайдена. Інститут дослідження паралельного світу в колишньому СРСР, здавалося, досяг таких цілей, але результати не виправдали очікувань. Мабуть, ми, люди, не повинні експериментувати із часом.

У травні 1972 р. одна італійська газета опублікувала примітне повідомлення: священик-бенедиктинець, який отримав учений ступінь з квантової фізики, і який є фахівцем з електронної осцилографії, разом із дванадцятьма іншими фахівцями в цій галузі створив апарат, який здатний уловлювати образи й звуки подій минулого. Перші результати цього швидко облетіли весь світ, викликавши серйозну полеміку. Більш того, як неспростовний доказ існування свого пристрою отець Ернетті показав фотознімок, на якому ймовірно був зображений момент, коли Ісус Христос мучився на хресті.

Як пояснював ерудований Пеллегріно Ернетті, енергія у світловій і звуковій формі, яка випромінюється будь-яким об’єктом, залишається відображеною в навколишньому середовищі, так що за допомогою відповідного інструмента завдяки вищезазначеній енергії можна відновлювати образи й звуки певної події. І хроновізор якраз і був пристроєм  для таких незбагненних цілей. Окрім пред’явленого фотознімка, Ернетті стверджував, що записав різні епізоди з життя Христа, знищення Содоми й Гоморри, а також оригінальний текст пластин Закону з гори Синай.

Але дискусія, яка точилася навколо хроновізора, закінчилася через три місяці після повідомлення про його створення, коли було виявлено, що лице Христа, «сфотографоване» Пеллегріно, було дуже схоже на зображення із храму Милосердної Любові Коллеваленза, що в Перуджі (Італія). Тим часом Ернетті й далі відстоював існування хроновізора, зауважуючи, проте, що Ватикан не дозволяє йому розповідати більше про свій винахід.
Історія хроновізора на цьому не закінчується. На цей час дві наукові команди вивчають можливість створення хроновізора, заснованого на тому ж самому принципі, який відстоював і Ернетті: «Кожного разу, коли звуки або образи впливають на матерію, що частково перетворилася на статичну енергію, вони можуть бути відтворені в формі невідомого нині виду енергії». Керівник обох команд – чернець Луїджі Борелло, який особисто знав Ернетті і який перетворився на його головного критика.

 

Існують джерела, які свідчать  про те, що за сталінської диктатури в Радянському Союзі був Інститут дослідження паралельного світу. Звіти про експерименти, що проходили під керівництвом академіків Курчатова й Іоффе, зберігаються в архівах. Після того як у 1952 р. голова радянської секретної поліції виявляв тих, хто брав участь у дослідженнях, вісімнадцять фахівців розстріляли.

Інститут відновив свою діяльність за Хрущова. Але експериментальна база разом із вісьмома головними дослідниками в 1961 р. зникла, а периферійні будівлі були перетворені на лабораторію. Діяльність інституту була знову припинена.

Дослідницьку програму було продовжено в 1987 р. Проте 30 серпня 1989 р. сталася трагедія: від дуже потужного вибуху був зруйнований філіал інституту на островах Анжу. Вибух знищив експериментальний модуль і спустошив територію площею 2 кв. кілометри. Згідно з однією з теорій, модуль разом із трьома випробувачами зіткнувся з великим об’єктом, можливо, астероїдом, у паралельному світі. Втративши систему модуль залишився в паралельному світі.

Останній запис, зроблений під час експерименту, свідчить: «Ми умираємо, але й далі керуємо експериментом. Тут дуже темно; ми бачимо, що всі предмети роздвоюються (…). Запасу кисню вистачить на 43 години, систему життєзабезпечення було серйозно пошкоджено». Потім зв’язок раптово обірвався.

* Хроновізор – імовірно пристрій, що дає змогу бачити минуле й майбутнє.

Версія іспанською:

The Epoch Times